Йн 14, 27-31а Ісус сказав до своїх учнів: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається! Ви бо чули, що сказав Я вам: Відходжу і до вас повернуся. Коли б ви Мене любили, то зраділи б, що Я до Отця йду: Отець бо більший, ніж Я. Нині сказав Я вам те, – перед тим, як воно настане, – щоб, коли настане, – увірували ви. Небагато говоритиму вже з вами, надходить бо князь світу цього. Щоправда, у Мені не має він нічого. Але щоб світ знав, що Я Отця люблю, то так, як Отець Мені заповідав, Я і чиню».
Мир. Цього слова, стану душі і побажання не розумієш, коли перебуваєш у мирі. ТІльки, коли приходить війна.
В нашому світі ніколи не припинялася війна. Завдяки технологіям зв’язку світ став дуже маленьким і війни в найвіддаленіших куточках планети, наближаються до нас, сприймаються як щось, що відбувається поруч. Якщо раніше ми слідкували за далекими війнами, то тепер війна прийшла і в український дім. У нас гинуть люди. Але з часом ми звикли спочатку до світових конфліктів, а тепер і до війни на Сході нашої країни. Мирні міста живуть в паралельній реальності по відношенню до фронту і сірої зони. У нас тут весна, мир… Чи ілюзія миру?
Ми втомилися відчувати.
Передовсім війна ведеться проти людини, бо саме війна знецінює її життя. І коли війна стає нормою, тоді нормою стає і знецінення самої людини.
Якщо прийняти таке трактування природи війни за вірогідне, тоді на карті благополучної Європи виявимо іще одну війну. Держава з усім апаратом, судами, ідеологією воює проти маленького хлопчика Альфі Еванса. А в його особі проти людського життя, яке не вкладається в якісь норми, поняття, метрики цієї держави. Бо не факт, що твоя дитина не стане “Альфі” для нових прицілів.
Життя це невід’ємне право кожної людини. Це право є фундаментом суспільства, яке вважає себе спадкоємцем Декларації про права людини та громадянина. Держава нехтує правом дитини, яке представляють його батьки. Правом жити.
Здавалось би навіть в благополучній Англії – війна. Де від цієї війни сховатися? Куди втікти? Вона повсюди в праві матері вбивати свою ненароджену дитину, в праві держави вбивати слабких, в підтримці ідеології, яка гріх, що апріорі вбиває, називати правом на самовизначенням.
Усюди на різних рівнях ведетсья війна проти людськості. В цей момент слова Ісуса “Не так, як світ, даю Вам мир” набувають іншого змісту. Тільки Його мир є справді миром. Тільки Він не просто легковажно кидається миром, як словом-привітанням, але дає нам його, залишає, як спадок після Своєї Хресної смерті.
В цій тотальній війні проти людськості він є надійним сховищем, справжньою твердинею.
Нерідко люди не встигають добігти до бункеру під час бомбардування, вони гинуть на шляху до укриття. Але Ісус є бункером, який завжди є поруч, в нашому серці. Кожен встигне втікти під Його захист, треба лише прибрати завали, розчистити шлях від сміття та вивчити дорогу. Ісус гарантує безпеку. Він приніс мир.
