Йн 21, 15-19 Коли Ісус з’явився своїм учням, поснідавши з ними, сказав до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене більш, ніж оці?» «Так, Господи, – відрікає той Йому, – Ти знаєш, що люблю Тебе». Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!» І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш Мене?» «Так, Господи, – відвічає Йому, – Ти знаєш, що люблю Тебе». І мовить йому: «Паси мої вівці!» І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш Ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш Мене», – то й каже Йому: «Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці! Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш». Сказав же Він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за Мною!»
Петро клявся Ісусові у вірності, запевняв, що ніколи не залишить Учителя, але тричі зрадив, як і попереджав Христос . Тепер, коли Ісус тричі запитує Петра про любов, то ніби повертає свого апостола до моменту зради.
Ісус звільняє слова болю і визнання слабкої, але любові Симона. Ми судимо про слабкість любові Петра не лише через факт його зради, але і з огляду на слова самого Петра в цьому діалозі.
В українському перекладі запитання і відповідь про любов звучить однаково: “чи любиш – люблю”. Грецький оригінал вживає різних слів для характеристики любові. Ісус запитує чи любиш ти мене жертовною, досконалою любов’ю “агапе”, а Петро відповідає, що він симпатизує Ісусу. Це любов філіо, і вона далека від чистоти та сили агапи.
Петро говорить про свою любов з гіркотою, яка народжується з досвіду, з пізнання себе, своєї слабкості.
Любов і гіркота Петра подібна до ситуації в подружжі. Коли тільки зустрічаємося, говоримо, що кохаємо до нестями, але в процесі спільного сімейного життя пізнаємо слабкість та егоїстичність своєї любові, тому, говорячи: “Я тебе люблю” – часто вкладаємо цілу палітру думок і почуттів. Ми і готові роздмухувати любов, як вогонь на морозі, і визнаємо, що попередній досвід помилок, падінь, взаємних образ кидають тінь смутку на ці слова, відчуваємо присмак гіркоти, але і готові битися за цю малу любов.
І що чуємо у відповідь? “Паси мої вівці” – говорить Христос Петрові. “Я віддаю своє серце в твої руки, бо хочу вірити, боротися, довіряти і бути вразливим, вразливою” – говорять наші кохані.
І життя, яке на мить завмерло, оживає знов.
