Мк 14, 22-25 І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: Беріть, це Моє тіло. Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. Та й сказав їм: Це Моя кров Завіту, що проливається за багатьох. Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім. І, проспівавши, вийшли на гору Оливну.
Я не відчуваю компетентності, щоби перетворювати цей євангельський коментар на місце богословських дискусій, але Ісус назвав хліб Своїм Тілом, а вино – Своєю Кров’ю. Він не сказав, що це символ Тіла і образ Крові. Ні – просто Тіло і Кров. А отже, коли ми, католики, православні, приймаємо Причастя, то їмо Тіло та п’ємо Кров.
Феофілакт Болгарський пояснив, що Христос знав, що для нашого спасіння необхідне споживання Його Тіла і Крові. Для людей неприйнятно вживати в їжу людське м’ясо та пити людську кров, це викликає відразу. Тому Христос взяв речі, які є звичними щоденними для людського сприйняття і перетворив, надав властивості Свого Тіла і Крові. Це Він зробив для того, щоби щодня ми могли приймати Його під виглядом хліба і вина, мати спасіння та прощення.
Перед дією цього Євангелія Ісус об’явив, що один з Його учнів зрадить Свого Вчителя. Всі питали і Юда також. А потім всі споживали Його Тіло і Кров, Марко акцентує на цьому увагу: “і пили всі”, тобто Юда також, причому в момент, коли він удавано невинно запитує разом з усіма апостолами: “Чи не я, Господи, буду тим, хто зрадить Тебе?”
Як лицемірно Юда зраджує Христа, а Той все бачить і не забороняє зраднику пити з чаші крові Господньої. Наскільки великою є міра Христової любові – Він знову і знову, навіть перед обличчям цинізму і зради, дає грішнику найдорожче.
Хай це буде натхненням для нас, які в різних ситуаціях справедливо вважаємо себе негідними приймати Причастя, все ж таки дозволяти Богу дати нам новий шанс.