Мк 11, 27-33 Того часу Ісус з учнями прийшов до Єрусалима. Коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, книжники і старші та й кажуть Йому: «Якою владою Ти все це робиш? Або хто дав Тобі владу чинити оце?» А Ісус відповів їм: «Запитаю вас і Я дещо. Якщо відповісте, то і Я скажу вам, якою владою це чиню. Хрещення Йоана було з неба чи від людей? Дайте мені відповідь!» Вони міркували між собою, говорячи: «Якщо скажемо, що з неба, то запитає: “Чому ж ви йому не повірили?” А якщо скажемо, що від людей…». Вони боялися народу, адже всі вважали Йоана за справжнього пророка. Тому у відповідь сказали Ісусові: «Не знаємо!» А Ісус їм каже: «То і Я не скажу вам, якою владою це чиню!»
Храм – це місце зуcтрічі з Богом. Навіть, якщо ми не є особливо релігійними людьми, все одно, коли заходимо в церкву, відчуваємо зосередженість, стишуємо себе. Це відчуття храму в стародавніх євреїв було загостреним кількаразово, бо якщо у нас є багато храмів православних, греко-католицьких, римо-католицьких, в кожному є Дарохранительниця з Тілом і Кров’ю Господа, то в Ізраїлі був лише один храм, лише один ковчег завіту, одне Святеє Святих. Внутрішня зосередженість і потяг стишити своє серце давали людині можливість по-особливому переживати присутність Бога саме в храмі.
Натомість для Ісуса храм був місцем повсякчасного конфлікту. Здається, Він більше дискутує з книжниками та фарисеями в храмі, ніж молиться. Ісус, який був Сином Бога, по праву називав храм “своїм домом” щоразу досвідчував ворожість, щойно Він переступав поріг святині. Ісус не шукав конфліктів, але і не уникав заходити в храм, хоча Він точно знав, що Його там чекатиме.
Є люди, які так само не почуваються безпечно і затишно у власній оселі. Іноді в сусідньому будинку шалено кричить жінка, хтось за стіною багатоквартирника чує удари, зойки, плач. Якщо вилучити з огляду екстремальні ситуації сімейного насилля, все одно кожен хоча би раз у житті відчував СВІЙ дім, як вороже середовище. Банальні сварки, непорозуміння перетворюють домашнє вогнище на попелище.
В такій ситуації один не може стриматися і говорить, говорить, говорить виправдання, звинувачення, провокації, маніпуляції, образи. Другий не залишається в боргу, для нього кожне слово іншої сторони – подразнення, виклик, на який треба відповісти. Їхня сварка, переплітаючись голосами, інтонаціями не скінчається, то затихаючи, то вибухаючи децибалами звуку.
До чого це порівняння? В чому урок?
- Не потрібно відповідати у випадку, коли інша сторона питає не для того, щоби дізнатися, а щоби звинуватити. Вам не обов’язково відповідати на кожну фразу. Можна просто відмовитися від розмови, як це зробив Ісус.
- Варто перенести відчуття храму у Ваш багатоквартирний бетонний паралелепіпед: в свою “хрущовку” з низькими стелями та вузькими коридорами чи в комфортний новобуд зі стильним ремонтом, звідки, однак, випарувалися затишок, мир та довіра. В Стародавньому Ізраїлі був один храм, у християн є багато святинь. Бог є скрізь, тож хай Ваш дім стане Його домом, хай Ваша квартира стане храмом, щоби зосередженість і стишеність серця виникали у Вашій свідомості щойно ви переступаєте поріг власного житла, тоді легше буде утримати себе від безкінечної сварки і промовчати у відповідний момент.
