Мк 12, 1-12 Того часу Ісус почав промовляти до первосвящеників, книжників і старших притчами: «Один чоловік насадив виноградник, зробив огорожу, зладнав давильню, збудував башту і, винайнявши його винарям, від’їхав. У певний час він послав раба до винарів узяти від винарів частину з врожаю виноградника. А вони, схопивши його, побили й відіслали ні з чим. І він знову послав до них іншого раба, – і цьому побили голову та зневажили. І він послав ще одного, а того вони вбили. Отак і інших: деяких били, інших убивали. Ще мав він єдиного улюбленого сина. Нарешті він послав його до них, вважаючи: “Мого сина вони пошанують!” Але ті винарі вирішили між собою: “Це ж спадкоємець! Давайте його вб’ємо – і спадщина буде наша!” І, схопивши, вони вбили його й викинули з виноградника. Отже, що зробить господар виноградника? – Він прийде і вигубить винарів, а виноградник віддасть іншим. Хіба не читали ви цього Писання: “Камінь, що його відкинули будівничі, наріжним каменем став! Від Господа сталося це, і воно є дивним в очах наших”?» І вони шукали нагоди Його схопити, бо зрозуміли, що цю притчу сказав Він про них, але боялися юрби. Тож, залишивши Його, відійшли.
Педагогіка Ісуса надзвичайно промовиста, Він показує позицію опонентів ніби збоку, вдаючись до простих буденних і життєвих ситуацій. Він використовує образ, який є далекий від ролей та функцій своїх опонентів, щоби легше було побачити себе.
Притча була розказана у відповідь на провокації фарисеїв та книжників, запитання поставлені перед обличчям натовпу, який завжди супроводжував Учителя. Ісус показує привселюдно, м’яко кажучи, слабкість позиції своїх опонентів.
В цьому фрагменті Ісус дуже прозоро натякає на те, що Він є Сином Бога, а також викриває справжні наміри “первосвящеників, книжників і старших”. Христос прямо говорить про їхнє бажання вбити. Але не людину – Бога. Більше того, Він показує постійну деградацію цих наймитів – священослужителів ізраїльських.
Спочатку вони побили і відіслали посланця господаря виноградника, потім вони побили голову і зневажили другого слугу, третього вони просто вбили, нарешті вбили панського сина. Відповідно саме сьогоднішні служителі, які зі слів Ісуса хотіли Його вбити, знайходяться в найнижчій моральній точці порівняно до попередників.
Феофілакт Болгарський говорить, що Ісус на символічному рівні змальовує Божий народ, який є виноградником, приносить плід. Огорожа це Закон, який відділяв юдеїв від усіх інших народів. Башта символізує Єрусалимський храм, а давильня – жертовник, на якому приносилися мирні жертви.
Слідуючи далі за цим символічним рядом, знаючи, що Ісус, син господаря, помер за кожного з нас, дозволимо собі припустити, що виноградником можемо бути ми з Вами. Кожен із нас був посаджений Богом-господарем, мав учителів та вихователів. Кожен, як плодова рослина, має принести свій плід пану, Богу Творцю. Приходить момент, коли всі вихователі та вчителі (наймити) мають уступити місце законному власнику – Сину.
У нашому винограднику також є огорожа, башта, давильник.
Огорожа береже виноградник від лисів, які нівечать виноградник, підгризаючи лозу та коріння. Лиси є дияволом та спокусами, а огоржа у вигляді заповідей захищає нашу цілісність, здоров’я, передовсім духовне, але також і фізичне. Наскільки ми виконуємо заповіді, настільки ми в кінцевому рахунку будемо приносити плід. Нехтуючи заповідями, шкодимо тільки собі.
Башта мала постачати воду для поливу. І це все, що символізує Бога, адже Ісус говорив про себе, що Він є Живою водою. Треба заглибитися в грунт, щоби знайти воду, але без неї життя в пустелі неможливо для плодоносної рослини. Так само і ми, маємо піти на глибину, щоби зустріти Бога і постійно живитися водою Його Духа, інакше – смерть.
Давильня – це місце знищення прекрасного виноградного грона, але одночасно місце народження нової якості – вина, яке є символом любові. В давильні виноград чавили ногами, тобто ми потребуємо не просто жертви, але і смирення, щоби це прийняти. Маємо проходити через страждання з покорою, щоби в нашому житті народжувалася любов.
