Мт 5, 13-16 Того часу Ісус сказав своїм учням: «Ви – сіль землі. Якщо сіль втратить силу, то як зробити її солоною? Нінащо вона вже не буде більше придатна, хіба щоб викинути геть, аби топтали її люди. Ви – світло для світу. Не можна сховати міста, що стоїть на горі. І не запалюють світильника, аби поставити його під посудину, але ставлять на свічник, щоби світив усім, хто в домі. Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, який на небесах.
Гіркота, сльози мають присмак солі. Називаючи апостолів сіллю, Ісус пророцьки передбачував їхні страждання та мученицьку смерть, якої зазнали майже всі Христові учні. Погодьтеся не найкращий піар-хід для позитивного позиціонування Церкви в до мережевому світі.
Але є багато інших значень та рівнів розуміння цього слова, а отже і місії Христової Церкви.
Сіль сама по собі не є цінною, тільки при дозованому додаванні в їстівну страву. Християни також не є цінними самі в собі, тільки виконуючи місію осолювання світу, тільки перебуваючи в постійному контакті – процесі осолення інших невіруючих людей. Якщо Церква замикається сама в собі, тоді вона є непридатною.
Світ потрібно засолювати, але помірно, щоби він не був запрісним, але і не засоленим. Тому “солоних” християн має бути небагато. І не треба віруючим заламувати руки, міркуючи про малу віру сьогоднішніх поколінь, солі має бути не менше і не більше – рівно стільки, як і завжди.
Сьогодні сіль є дешевим харчовим продуктом – коштує копійки, але в Стародавньому Світі міста, які торгували сіллю ставали найбагатшими. Розуміти Слово, звичайно, потрібно в контексті, в якому воно проголошувалося, а отже ціна справжніх християн – золото. Про це також говорить Ісус.
Про функції солі ми знаємо.
Повторимося, найперша – робити страву смачною. Дивна річ, але справжні учні Христа – гірка субстанція, але без неї світ несмачний.
Сіль є природним консервантом, стародавні засолювали м’ясо і рибу, і тому ці продукти не псувалися. Сьогодні христинство рятує світ від загнивання, смороду і повної непридатності.
Повертаючись з недільної Месси цієї неділі, мій син у вагоні метро досить голосно, але мелодійно, співав: “Алілуя. Алілуя”. В той момент я відчув, що це наша сімейна п’ятихвилинка солоності не для світу, а для одного вагону метро. Ми з дружиною переглянулися, посміхнулися і поїхали додому.
Отож, якщо відчуватимете в якійсь побутовій життєвій ситуації незручність через свою християнську ідентичність, пам’ятайте про сіль, її цінність і радійте, що Бог вділяє Вам дещицю Своєї гіркоти.
