Мт 10, 7-13 У той час Ісус сказав своїм Апостолам: «Ідіть і проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне. Хворих оздоровляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте; даром отримали – даром давайте. Не беріть ні золота, ні срібла, ні мідяків у ваші пояси, ні торб у дорогу, ні двох одежин, ні взуття, ні палиці; бо робітник вартий свого утримання. А коли ввійдете в якесь місто чи село, розпитайте, хто там є достойний; і там залишайтеся, доки не вийдете. Входячи ж до дому, вітайте його, І якщо дім буде достойний, нехай зійде ваш мир на нього; якщо ж не буде достойний, ваш мир нехай повернеться до вас.
Перш за все важливий момент, коли Ісус посилає своїх учнів проповідувати і чудесами являти Царство Боже. Ісус не так давно почав Своє служіння, а апостоли не так давно були рибалками в Капернаумі.
Вражає те, що Ісус довірив своїм ще молодим у слідуванні за Ним учням таку надзвичайно відповідальну місію. Він посилав колишніх рибалок передовсім проповідувати, хоча їхня попередня сфера діяльності аж ніяк не вказувала на проповідницькі здібності апостолів. Ісус не лякався, що прості люди Андрій та Петро, Йоан та Яків не втримають перед натовпом, знітяться перед публічним виступом, Він довірив цим слабким людям найдорожче – Слово, довірив Самого Себе.
У нашому світі кар’єрного приниження для подальншого кар’єрного зростання і виховання шляхом тотального контролю, цей акт довіри і делегування є неймовірним, майже божевільним.
Зауважимо, що на момент, коли Равві посилав своїх учнів, Він іще не воскресив Лазаря, натомість апостолів посилав, в тому числі, воскрешати. Ісус не боявся, що учні перевершать Учителя в очах людських, Він не змагався за славу. Христос не контролював кожний крок своїх вихованців.
Чи можемо ми дати такий рівень свободи своїм дітям, близьким, підлеглим чи колегам. Без страху, що вони все зіпсують, без судомного: “Щоб зробити добре, треба все робити самому”.
Сьогодні Ісус вчить відпускати, делегувати, вірити в інших. Саме така довіра батьків, вчителів і керівників дає крила дітям, учням і підлеглим.
Але, здається, щоби дати свободу іншому, треба самому бути вільним, щоби повірити в когось, треба доцінювати себе, навіть коли учень тебе випереджає.
Брак свободи і впевненості у собі, бажання зберегти комфорт контролю, страх хоч трохи ризикнути для зростання іншого – це риси в мені і тобі, на які вказує Євангеліє.
