“Я мушу допомагати, щоб хоч якось виправдати своє існування” – сказала мені одна молода дівчина після розповіді про те, як її мама постійно їй повторювала, що вона (донька) нікому не потрібна.
Я подумав, що вона була б прекрасним кандидатом для роботи волонтером чи працівником соціальної сфери. Допомагати-допомагати-допомагати… А тоді я почав згадувати всіх своїх знайомих, які своїм внутрішнім законом прописують ідею про те, що вони повинні “рятувати світ”.
Публікація, звісно, не про моїх знайомих, а просто про людей, схильних до самопожертви. Ці люди працюють, вливаються в організації, що турбуються про інших, без кінця волонтерують, працюють за копійки і … створюють умови для того, щоб виникала ідея, що так і має бути.
Тоді з’являються ті, хто починає говорити, що це нормально, що хотіти більшого – це наглість. Вони починають апелювати до цінностей і переконувати всіх, що бути убогим і погамовувати свою злість – це і є основні достоїнства справжньої людини – лише тоді її справді можна любити. І, найсумніше, що вони потрапляють просто у ціль, бо завжди знаходяться ті, в кого є переконання, що “вони мусять допомагати, щоб хоч якось виправдати своє існування“.
І це одна з основних ідей маніпуляції цінностями – подати їх у вигляді, в якому всі повинні працювати на ідею “світлого майбутнього”, а вдома боротись за виживання. Радянський союз розпався, але ідеї його все ще міцно живуть у наших серцях.
Мені хочеться в цій статті сказати всім, хто має якусь відповідальність перед іншими людьми – пам’ятайте, що навіть найбільші і найкращі ідеї може зруйнувати дріб’язковість. В сьогоднішній публікації, власне, фінансова дріб’язковість. Якщо ви не дбаєте про тих, за кого відповідальні, якщо нав’язуєте їм псевдоцінності стриманости і мовчання, то кращі з ваших соратників, поціновувачів чи просто співпрацівників одного разу залишать вас. Ті, хто міг бути вашим вірним союзником протягом довгого часу, піде шукати кращої долі, бо захоче більше вірити в себе.
Моя наставниця завжди мені говорить: “Там де, здається, ми втрачаємо, ми, насправді, набуваємо”. Без кого не може працювати жодна найкраща ідея в світі? – без команди, без працівників, без друзів. Тому мені так хотілось написати кілька слів про те, що коли ми економимо на людях, то втрачаємо більше, ніж можемо, на жаль, передбачити.
Тепер знову трохи до цінностей і волонтерства: так, добрі справи робити гоже, волонтерство вітається, інколи можна стерпіти скруту заради результату, але коли це перетворюється в систему і ми чуємо лише вимоги, то наш запас ентузіазму дуже швидко вичерпується.
Гідний мінімум – ось добра формула для тих, хто прагне говорити про цінність убогості. Її також навчила мене моя наставниця, так що тут я просто ділюся тим, що сам отримав. Коли ви плануєте великий проект заради змін у суспільстві, пам’ятайте, що виконавці цього проекту мають мати добру їжу, якісний одяг, гідні умови праці і добрий відпочинок. Це не розкіш – це базові потреби людини. І це перше, про що ми повинні подбати, щоб опісля говорити про ідеї посвяти, вирозумілості і готовності до волонтерської діяльності.
Коли ми говоримо людям, що вони повинні дякувати за низьку зарплату, бо вони працюють за ідею – це маніпуляція – свідома чи несвідома. Якщо ж ми приймаємо такі правила, у нас, швидше за все, серйозні труднощі з повагою до себе і відчуттям власної гідності.
Ще одна цитата моєї клієнтки: “Якщо я не думаю, то дозволяю собі не вирішувати”. Ідеальна кандидатура, щоб нав’язати їй ідеї жертовності. І то не лише на роботі, а й в стосунках. Інколи ми жертвуємо собою заради ідеї, заради чоловіка/дружини, заради вищої мети. І вже скоро по трохи ненавидимо і роботу, і чоловіка/дружину, і вищу мету загалом. І тоді стикаємось з ще одною проблемою – не дозволяємо собі цього невдоволення висловити, бо не віримо, що можемо мати щось краще. І тоді знову повертаємось до ідеї: “Якщо я не думаю, то дозволяю собі не вирішувати”.
Я вірю в те, що потрібно говорити про свої потреби, треба вміти говорити про гроші, треба вміти говорити про власне невдоволення. І ще більше я вірю в те, що треба вміти слухати і чути про все вище написане, і то слухати дуже уважно, бо справа стосується гідності.
