Вчора Євангеліє попереджало нас, що лжепророки приходять в Церкву у вигляді вовків в овечих шкурах. Іноді їх можна розпізнати лише за плодами, адже не збирають виноград тернини…
Варто пам’ятати, що коли вовк одягає овечу шкуру, то спочатку має вбити. Що означає вбити вівцю? Ісус є Агнцем, а значить лжепророк “вбиває” Христа, можна сказати, вбиває голос Агнця в собі. Лжепророк веде на смерть тих, які довірилися його обіцянкам добра і людяності. А може вовк вбиває брата, який говорить правду, бо той є небезпечним чи, принаймні, шкідливим? А значить його потрібно знищити ментально, інтелектуально і бажано публічно – голосом “колективного лайку”. Даруйте мені цей неологізм.
Питання: хто говорить правду, а хто лжепророкує чи вбиває (ми вже домовились, що одного без іншого не існує)? Навіть в середовищі Церкви, там, де істина є найвищою цінністю, в багатьох питаннях немає ясності і єдності.
Хтось скаже: “І добре, Церква не є піонертабором, ми не маємо синхронно марширувати”. Апостоли, хоч і були піонерами, але точно – не в піонертаборі. Але вони перебували у світлиці однодумно. Їхня душевна єдність сьогодні могла бути трактована, як прояв християнського тоталітаризму, нівелювання особистості, зазомбованості, але насправді ця єдність є наслідком одного духу, духу Христа.
Коли немає апостольської однодумності в Церкві, то значить дух Христа чи диявола, чи будь-який інший дух не є монополістом. Знаю, Вас дратує слово “монополіст”, однак, якщо ми приймаємо, що Церква є містичним, але Тілом, то над одним Тілом мав би панувати єдиний Дух? А значить “однодушність” в Церкві є ознакою не тоталітаризму, але її життя.
Поки автор викладає свої неоковирні роздуми, в церковному середовищі переконливий інтелектуал приставив хрест до скроні жертви, а десь турботливий пастир не дорахувався вівці.
Про що йдеться? Священик УГКЦ написав у своєму фб на захист проведення гей-парадів і проілюстрував свій пост цим фото. Пост набрав 5000 лайків і 2000 поширень. Цифри співвідносні із числом неофітів першої проповіді апостолів: “Ті ж, що прийняли його слово, охристились, і того дня до них пристало яких 3000 душ”.
Проповідь Петра підняла до покаяння і життя 3000 грішників, а проповідь о. Назара…
А тепер давайте повернемося до Євангелія.
Чому євангельські вівці так легко дають себе обманути вовку, хай і в овечій шкурі? Очі недобачають, ніс не ловить запаху хижака, спостерігається суттєва приглуховатість. Чому органи чуття, які мали би розпізнати небезпеку, підводять?
Біблія вбачає дві причини в такого роду симптомах – старість та гріх. І одне, і інше результатом має одне – смерть.
Християнство старіє в своє учительському уряді та народі Божому? Не відчуває знаків часу, живе минулим, не може прийняти нових викликів, як старенька бабуся опанувати простий мобільний телефон?
або
Християнство сліпне, глохне і втрачає ропізнання запаху через гріх?
Зір. Перебуваючи довгий час у темряві гріха людина втрачає спроможність бачити.
Слух. Гріх кричить з усіх гучномовців цього світу і кличе до себе. На універсальній “дискотеці” гріха людина не спроможна почути щось інше – надто голосно звучать динаміки.
Запах. Гріх – це лайно, і його запах настільки сильний, що ми перестали відчувати якісь інші запахи, серед яких і запах вовка.
Коли всі рецептори не посилають сигналів небезпеки, тоді для точного розпізнання лжепророка-вовка маємо зачекати і побачити плоди. Однак в цьому випадку є 3 проблеми:
- терпіння – треба дочекатися, коли сім’я покаже що виросло – будяк чи виноград, коли достигне плід будяка чи винограду;
- пам’ять – треба пам’ятати про що вчора і рік тому говорив і робив наш вівцеподібний вовк;
- знання – треба знати як виглядає “виноград”. Бо вже сьогодні, показючи на реп’ях будяка, нас намагаються переконати, що спокон віку саме так виглядав виноград.
