Пару тижнів тому я несподівано отримала купу книг, надісланих з офісу Білла Ґейтса, засновника Microsoft. Супровідна записка пояснила, що Ґейтс вибрав ці томи яко своє улюблене літнє чтиво – і прагнув відправити їх друзям, знайомим і журналістам як “суміш мемуарів, історії та художньої літератури, що змушує задуматися”.
“Браво!” – мені хотілося аплодувати. Почасти тому, що я сама пишу і публікуюся, а тому цілком небайдужа стосовно підтримки книжкової індустрії. На небі знають, як їй потрібна допомога в той час, коли ціна книг таких сайтах, як Amazon, продовжує падати.
Втішив мене і вибір Ґейтса, який міг легко дати комусь щасливо заробляти при вакаційному басейні. Були деякі очікувано добрі нехудожні книжки, які просперують технологічний прогрес і геній, такі як “Фактичність” Ганса Рослінґа і “Леонардо да Вінчі” Уолтера Ісааксона. Але стос книг містив і химерну літературну перлину “Лінкольна в Бардо” Джорджа Сондерса, і складну медитацію про віру і життя Кейт Боулер, професорки з діагнозом раку четвертої стадії у віці 35 років, книжка називається “Все стається з якоїсь причини: та інші улюблені брехні”.
Була і третя причина бути задоволеною книжковою офертою: це виглядає одним маленьким знаком більшої контркультурної тенденції, яка нині рушила в світі технологій. В ці дні зростає занепокоєння, що сучасне життя псується від невпинного зісковзування в безтілесний кіберпростір: коли всі лементують про настільки сильну залежність від наших планшетів, телефонів і інших девайсів, що наші соціальні взаємодії стають плиткими і короткими, а наш розум занадто розсіяний, щоб зосередитися.
Можливо. Але якраз коли більшість західних споживачів все глибше дрейфує в цифрову прірву, деякі з тих же технічних гуру, які власне помогли створити цей світ відволікання уваги, тепер публічно заохочують рефлексивніший підхід як альтернативу, співаючи осанну людським контактам, довгим розмовам і старомодному “реальному світу”, намацальному досвіду.
Візьміть ці книги. Якщо Ґейтс хотів розпочати інтелектуальні дебати, він міг би просто написати в твіттері про есе чи два. Але він вибрав для подвижників грубі купи паперу, які вимагають годин читання і поглинання і є доволі незручними, щоб їх тягати із собою.
В минулому році Марк Цукерберг, шеф Facebook, створив неофіційний книжковий клуб, розмістивши в інтернеті список своїх фаворитів (в тому числі такі книги, як “Sapiens” Юваля Гарарі і “Раціональний оптиміст” Метта Рідлі). Хоча реальні паперові книги Цукерберг, схоже, любить не так, як Ґейтс, меседж той же: у світі шаленого розсіювання уваги нам потрібен час, щоб рефлектувати.
Філіп Шиндлер, бізнес-шеф Google, просуває аналогічну тему. Коли цього року Google проводила свою конференцію “Zeitgeist” в Європі, делегати отримали книгу “Мовчання в епоху шуму” Ерлінга Каґґе норвезького дослідника, який провів 50 днів в експедиції на Південний полюс в цілковитій ізоляції. Ця книга стверджує, що ми можемо тільки тоді мати здоровий глузд, коли ми і спорадично, і навмисно усуваємо всі шуми і відволікання – в тому числі ті всюдисущі цифрові девайси з такими платформами, як Google.
Каґґовий пошук тиші доведений до крайнощів. Тим не менш, багато гуру технологій пишаються тим, що шукають способи навчати своїх дітей з мінімальним впливом електронних девайсів – або, якщо це не вдається, вони відправляють їх в літні табори, які свідомо “повертаються до коренів” (тобто вільні від смартфонів). Шиндлер, наприклад, бере свою сім’ю у “прості” туристичні походи в віддалені райони американської дикої природи, де нема wi-fi. Тим часом, інші в світі технологій сідають на певний час на цифрову детоксикацію, пробуючи “перефокусуватися” або досвідчити кібер-тишу.
Цинік може стверджувати, що це є новою формою чеснот, яка сигналізує в світі стривожених експертів, що цифрова залежність – це зло. Як і можливо (якщо не правдоподібно), що технологічні лідери намагаються запобігти зростанню політичної критики щодо їхньої ролі у сприянні кібер-манії. Дійсно, всі гіганти Кремнієвої долини, виглядає, перебувають під тиском цієї критики і змушені показувати, яких зусиль вони докладають для боротьби з кібер-манією. Apple, наприклад, нещодавно вразила своїх користувачів, представивши нові функції iPhone лімітних обмежень, які мали би зменшити використання екранного часу.
Іншим фактором є культурна ієрархія: з такою кількістю цифрових відволікаючих чинників і сучасних інновацій ідея “повернутися до коренів” – тобто мати час читати книгу або готувати на дровах – тепер дає сигнал ексклюзивності і приналежності до елітної групи. Особливо, коли це подається на противагу чомусь іншому (тобто нашому уявленню про те, що зараз є “нормальним” кібер-наповненим життям). Дефіцит створює цінність.
Оминаючи антропологічну інтерпретацію, факт залишається фактом: дарувати книги – і шанувати великі ідеї – це чудова річ. Я ще не знайшла часу прочитати всі томи, які надіслав Ґейтс. Але вони стоять на моєму столі високою купкою – засвідчуючи моє прагнення ідеально провести свої літні дні – ще б тільки мені так організувати себе, щоб відмикати цей відволікаючий цифровий шум.
Джиліан Тедд, переклад Збруч
