– Деякі реакції на «Марш рівності» були доволі бурхливі. Чи це, бува, не вказує на невпевненість самих католиків у вченні Церкви щодо подружжя та сім’ї? Чи можливо, що саме ця непевність призводить до відчуття загрози від представників ЛГБТ?
Думаю, що твердження про непевність вірян щодо самоідентифікації, моральної постави чи знань про подружжя та сім’ю перебільшене й неправдиве. Оте «традиційне розуміння», що саме чоловік і жінка творять подружній зв’язок, всього-на-всього природне, адже про подружній зв’язок вирішує передусім «природа»: людська біологія, психологія, духовність.
Тому проти хворої ідеології, що релятивізує біологічний, психологічний і духовний аспекти міжлюдських стосунків, переоцінюючи культурні впливи, християни протестують слушно. І тут ідеться не так про захист Церкви, як про захист власних родин і суспільства загалом, яке ми творимо не тільки для себе самих, а й для наших дітей та онуків.
Однак, з іншого боку, християни також мусять бути свідомі, що не лише вони існують у суспільстві та що не мають права змушувати когось підтримувати свої погляди через насилля. Християнська ідея подружжя й сім’ї захищає себе сама, бо спирається на recta ratio – здоровий глузд. Поряд із раціональними аргументами необхідне також безпосереднє свідчення життям.
– Яка ж має бути душпастирська реакція в такій ситуації?
Активність представників ЛГБТ становить поважний виклик для Церкви. Сьогодні як ніколи необхідна посилена підготовка молоді до життя в сім’ї. Для теренів колишнього Радянського Союзу характерна марксистська ідеологія, яка нищила сім’ю: зв’язок із державою та владою був важливіший, ніж подружній і родинний зв’язок; підбурювання дітей проти батьків було лиходійством тієї ідеології; стосунки чоловіка й жінки мали відтінок змагання – жінка весь час мусила конкурувати з чоловіком, а він, упокорений такою ситуацією, втрачав можливість і бажання бути опорою для дружини й дітей і часто шукав розради в алкоголі. Крім того, діти були власністю держави й так виховувалися. З періоду комунізму родина вийшла дуже зраненою. Цьому сприяла і проабортна політика. В оцінці стану сім’ї також треба зважати на дві світові війни та їхні болючі наслідки, яких зазнала майже кожної сім’я. У гендерній ідеології можемо побачити багато схожого з механізмами марксистської ідеології. Якщо остання говорила про зрівняння класів, то в гендерній ідеології йдеться про нове розуміння взаємин статей. Згідно з нею, єдина норма сексуального життя – це індивідуальний, зумовлений культурою, суб’єктивний вибір людини.
Аби виправити цю ситуацію, усім – Церкві, душпастирям, державі, а насамперед самим сім’ям – необхідно докласти надзвичайних зусиль і тривалої праці. Найбільше допомоги потребує родина, їй також необхідне ніжне піклування, доброзичливість, компетентні знання. Йдеться не лише про красиві гасла або душпастирські програми, що так і лишаються на папері, а про конкретні заходи: осередки сімейної допомоги, університетські студії про сім’ю, передшлюбні курси, реколекції для наречених і подружжів, якісні шкільні програми виховання для життя в родині. Держава має активно підтримувати всі ці форми сімейної допомоги.
– Якщо до католицького душпастиря із проханням про катехизацію звернеться особа з гомосексуальними схильностями, які методи праці з нею обрати?
Катехизм Католицької Церкви (1992 р.) містить учення про всі аспекти шостої та дев’ятої заповідей – навчання про сім’ю, подружжя, принципи сексуального співжиття, контрацепцію, гомосексуальність тощо.
Катехизм дуже тактовно висловлюється про осіб із гомосексуальними схильностями, не відкидає їх і не засуджує. Катехизм говорить: «Таких людей треба сприймати з повагою, співчуттям і тактовністю. У ставленні до них слід уникати будь-яких ознак несправедливої дискримінації» (2358). З іншого боку, він зазначає, що «ці особи покликані виконати Божу волю у своєму житті і, якщо вони є християнами, долучити до жертви на Хресті Господа ті труднощі, з якими вони можуть зустрітися з огляду на свій стан» (2358). Особи з гомосексуальними схильностями так само, як і всі інші християни, покликані до чистоти. Які методи праці із ними? Такі самі, як і з іншими людьми. Не варто дивитися на особу з гомосексуальними схильностями лише з сексуальної точки зору: вона теж покликана до любові, щастя і вічного життя.
Як з боку ЛГБТ-спільноти, так і з боку представників Церкви є багато наївних, спрощених чи псевдонаукових думок щодо гомосексуальних схильностей. У публікаціях на цю тему часом міститься більше ідеології, ніж знань, які відповідають реальності. У багатьох осіб проблема гомосексуалізму набагато складніша, ніж може здатися на перший погляд. Іноді необхідні роки, аби розпізнати, чи в молодої людини, яка відчуває гомосексуальний потяг, є лише тривожність (як психічний розлад – прим. В.С.), чи реальна гомосексуальна схильність.
Насправді ж молоді люди, що переймаються через свої гомосексуальні почуття й думки, часто мають тільки проблеми з відчуттям своєї сексуальної ідентичності, так звану «гомосексуальна тривожність», а не реальні глибокі схильності. Однак до кожної ситуації треба підходити індивідуально, і тут завжди корисна компетентна психологічна, терапевтична й духовна допомога.
У церковних душпастирських структурах мають бути сімейні психологічні консультації, які б могли допомогти молодим людям зрозуміти себе й керувати своїми схильностями, потягами, пристрастями, хоч би які вони були. Допомоги також потребують батьки тих осіб, які виявляють сексуальні відхилення або гомосексуальні схильності. Часто coming out їхніх дітей стає для них великим шоком, вони не знають, як це сприйняти, і потребують людської та духовної допомоги. Це також становить виклик для Церкви.
– Припустімо, що хтось відкриває в собі гомосексуальні схильності, можливо, навіть хоче мешкати з особою тої самої статі, але водночас прагне залишитися в єдності з Католицькою Церквою. Яка буде душпастирська порада в цій ситуації?
Катехизм містить усі відповіді. Душпастиреві нічого до цього додати від себе особисто. Священик, єпископ, Папа, теолог, катехит мусить дотримуватися того, що завжди проголошувала Церква у своєму вченні та що міститься в Катехизмі. Якщо Папа Франциск скеровує доброзичливе слово до гомосексуальних осіб, це не означає благословення для їхнього можливого сексуального співжиття. У такий спосіб Папа лише виражає те, що належить кожній людині: повагу, підтримку, доброзичливість. В усьому, що стосується Божих заповідей (зокрема й шостої) Церква не може нічого ані дозволити, ані заборонити, бо не має влади над ними.
Гомосексуальний статевий акт суперечить природному праву, тому що виключає дар нового життя. Саме ж спільне проживання двох гомосексуальних осіб буде моральною проблемою лише тоді, коли створюватиме для них можливість вчинити гріх. Однак якщо такі особи мають сильну моральну мотивацію, провадять глибоко духовне життя й постановили жити в чистоті, то відмова в розгрішенні під час сповіді буде очевидною несправедливістю щодо них. Звісно, кожну моральну ситуацію треба розглядати й розпізнавати індивідуально. Зазначу лише, що навіть у тих випадках, якщо в семінаріях або монастирях проживають особи з гомосексуальними схильностями, це не створює проблеми, коли всі дотримуються чистоти.
Ми сьогодні забагато уваги приділяємо сексуальним проблемам. Навіть роздуми про чесноту чистоти зводимо до розмов про сексуальність. Проте все це – «шосте» в ієрархії Божих заповідей. Якщо людина дотримуватиметься перших п’яти заповідей, то й дотримання шостої не викликатиме проблем. Якщо в житті людини Господь Бог на першому місці, то все інше в ній теж на належному місці, зокрема й сексуальність.
Розмовляла Вікторія Семенова
