Мт 22, 1-14 Того часу Ісус знову заговорив до первосвящеників і старших народу у притчах, кажучи: «Схоже Царство Небесне на одного чоловіка – царя, який справив весілля своєму синові. Він послав своїх рабів покликати запрошених на весілля, але ті не захотіли прийти. Тоді знову послав інших рабів, кажучи: “Скажіть запрошеним: Ось, я приготував мій бенкет; моїх волів і годовану худобу зарізано, і все готове; приходьте на весілля!” А вони, знехтувавши, відійшли: один – на своє поле, другий – на свій торг; інші ж, схопивши його рабів, познущалися над ними й повбивали. Цар розгнівався, послав своє військо, вигубив убивців і спалив їхнє місто. Тоді каже своїм рабам: “Оскільки весілля готове, а запрошені виявилися недостойними, то йдіть на роздоріжжя і, кого тільки зустрінете, кличте на весілля”. Вийшовши на дороги, ті раби зібрали всіх, кого знайшли – і злих, і добрих; і наповнилася весільна світлиця гістьми. Цар прийшов подивитися на тих, які зібралися, і побачив чоловіка, не вбраного у весільний одяг, і каже йому: “Друже, як ти ввійшов сюди без весільного одягу?” Той же мовчав. Тоді сказав цар слугам: “Зв’яжіть йому ноги й руки та викиньте в зовнішню темряву: там буде плач і скрегіт зубів”. Адже багато запрошених, та мало вибраних!»
Пригадую кіновесілля в стрічці “Хрещений батько”. Кожен з гостей підходив до героя Марлона Брандо і, поцілувавши руку, урочисто промовляв: “Для мене – це велика честь, дон Карлеоне”. Один із персонажів не вірив в таке щастя бути запрошеним на весілля єдиної доньки “хрещеного”. Від стресу і щастя він повторював заготовану промову про велике щастя бути на урочистості.
Тим більшою честю є запрошення на бенкет з нагоди весілля царського сина, можливо найщасливіший момент для кожного, включаючи найвищих сановників та вельмож.
Відмова від запрошення була неможливою, вона не вкладалася навіть в голови гостей італійського мафіозі, тим паче гостей всевладного царя.
Царська образа і подальший гнів гарантували скору смерть такому безумцю.
Ісус змальовує іще абсурднішу ситуацію: мало того, що гості відмовляються прийти на весілля, так іще глузують з царських посланців, а декого і вбивають.
Саме в такому абсурдному становищі знаходимося ми, коли відмовляємо Богу, Великому царю.
Євхаристія – весільний бенкет, на який запрошені всі. Можемо занедбати і не прийти на Службу, а можемо знаходитися в невідповідному одязі для такої урочистості. Мова не іде про хустки в найкращих традиціях православних жіночок.
Часто із запізненням прибігаємо в храм і не можемо переключитися із повсякденних проблем, задач, обов’язків – суєти. Перебуваємо в шалі думок, не можемо зупинитися. Саме про невідповідний “одяг думок” мені особисто говорить Євангеліє.
Постава, думки, почуття, навіть серцебиття всіх гостей вітали царя та його сина під час бенкету, затамувавши подих, впиваючись очима в кожну деталь царського вбрання, всі присутні розчинялися в урочистості.
Переминаючись з ноги на ногу, позіхаючи і час від часу поглядуючи на годинник, ми чекаємо завершення Літургії. З точки зору Ісуса – це абсурд, а з Вашої?
P.S. Вибачте за довгий текст і всього одну думку, а також за моралізаторський дух цього коментаря, його вістря в більшій мірі направлено на самого автора.
