Мт 25, 14-30 Того часу Ісус розповів учням таку притчу: “Один чоловік, відходячи, покликав своїх рабів і передав їм своє майно; одному дав п’ять талантів, другому – два, а третьому – один, кожному згідно з його спроможністю, і відійшов. Той, хто одержав п’ять талантів, негайно пішов, пустив їх в обіг і заробив ще п’ять; так само той, хто взяв два, заробив ще два. А той, хто одержав один, пішов і закопав у землю гроші свого пана. Через тривалий час приходить пан тих рабів і розраховується з ними. Підійшов той, який одержав п’ять талантів, – приніс ще п’ять талантів і каже: “Пане, п’ять талантів ти мені передав. Ось іще п’ять талантів я придбав!”. Сказав йому його пан: “Гаразд, рабе добрий і вірний! У малому був ти вірний, над великим тебе поставлю. Увійди в радість свого пана!”. Підійшов і той, який одержав два таланти, і сказав: “Пане, два таланти ти мені передав. Ось іще два таланти я заробив!” Сказав йому пан: “Гаразд, рабе добрий і вірний! У малому був ти вірний, над великим тебе поставлю. Увійди в радість свого пана!”. Підійшов і той, який одержав один талант, і сказав: “Пане, знав я тебе, що ти жорстока людина: жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. Я, побоявшись, пішов і сховав твій талант у землю. Ось, бери своє!”. У відповідь його пан сказав йому: “Злий і лінивий рабе! То ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Треба тобі було віддати мої гроші торгівцям, і тепер я взяв би своє з прибутком. Тож візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Адже кожному, хто має, дано буде, і матиме ще більше, а від того, який не має, буде забране і те, що має. А нікчемного раба викиньте в зовнішню темряву; там буде плач і скрегіт зубів!”.
Добре відомий текст розібраний проповідниками та екзегатами до кожного слова. Ми не будемо вишукувати в тексті щось “нового” і раніше непоміченого, а спробуємо почути голос Бога.
Перша частина цього розділу присвячена притчі про 10 дів та олію. Церква читала цей фрагмент вчора. Сьогодні є продовження розділу, і – притча про таланти. Як в першій, так і в другій історії послідовники діляться на дві категорії: розумні діви, підприємливі слуги та дурні діви, лінивий слуга. Одних чекала нагорода, інших – кара.
В першому тексті Бог символічно зображується у вигляді Нареченого, а в другому – в образі Царя. Це відбивається також і на образ вірних: в першій притчі вони асоціюються з дівами, а в другій – з рабами. Тобто відбувається синхронний перенос образів: Наречений – діви, Цар – раби.
Це різні іпостасі Бога та людини. Людина є і рабом, і дівицею, Бог – і Нареченим, і Царем.
Однак різниця прослідковується і в ключовій точці, яка розділила і рабів, і дівиць.
Якщо завданням дівиць було не забути олію, в символічному сенсі – молитися, то завданням рабів було – помножувати панські таланти, тобто діяти.
В плані відносин з Богом ми є Його нареченою, а в плані діяльності, служіння Ісус зображує нас рабами.
Отож, маємо молитися, як закохані і працювати для Бога, як раби.
Читайте: Історія про маленьке “але”
Цікаво, що раб залишається рабом навіть після того, як справився з задачею і був поставлений над великим. Він увіходить в радість, але все ще “свого пана”. Якщо раб увіходить в радість пана, то раніше він не був в цій радості? Чи ширше – він не був радісним?
Все це – припущення та здогадки, але в одному можемо переконатися точно, виконуючи Божу волю ми увіходимо саме в Божу радість. В цьому і є подолання рабського стану: якщо людина відчуває себе радісним і щасливим, навіть будучи рабом, то вона вже не раб з примусу, але з любові. Така людина уподібнюється до Ісуса, який був “найменшим, прийняв вигляд слуги”, але, звичайно, зробив це з любові.
Отож, через повноту виконання Божої волі увіходимо в радість Пана, уподібнюємося до Ісуса.
Інший аспект цього слова натякає на те, що коли ми чогось досягаємо, будемо поставлені над чимось великим, не забуваймо, що від цього ми не стаємо панами зароблених талантів і того великого, над чим поставлені. Все належить Богу, єдиному пану.
Ми залишаємося тими самими, бо не ми стаємо великими, лише нас (маленьких) ставлять над великим.
І наостанок, щоби цей коментар не був затаврований “гуманістами”, пояснимо що таке велике і маленьке в Божих очах. Талант – це одиниця виміру ваги Стародавнього світу. В часі життя Ісуса Юдея належала Римській імперії, тому для підрахунку візьмемо римський талант. Він складав 26 кг. Як грошова одиниця, талант був срібним і золотим.
Якщо перевести масу дорогоцінного металу в сьогоднішній курс золота до гривні, то найздібнішому слузі цар довірив до 156 млн гривень, а коли слуга здобув для царя іще 156 млн гривень та віддав йому всю суму в 312 млн грн, то цар резюмував: “у малому ти був вірний, поставлю тебе над великим”.
