Мк 7, 31-37 Того часу, залишивши околиці Тира й Сидона, Ісус знову прийшов до Галілейського моря, на територію Десятимістя. І привели до Нього глухого й німого, і просили Його, щоби поклав на нього руку. Відвівши його вбік від натовпу, Він вложив свої пальці в його вуха і, плюнувши, доторкнувся до його язика, та звернувши погляд до неба, зітхнув і каже йому: «Еффата!» тобто: «Відкрийся!» І враз відкрилися його вуха, і розв’язалися пута його язика, і він заговорив виразно. Ісус звелів їм, аби нікому про це не говорили. Та чим більше Він їм забороняв, тим більше вони розголошували. І надзвичайно дивувалися, кажучи: «Він добре все робить: глухим дає слух, а німим – мову».
Фрагмент Євангелія про глухого та німого варто розбирати слово за словом.
Писання показує не лише фізичні хвороби та їхнє зцілення, але і духовний стан людини.
Перше слово в цій історії – “привели”, тобто вже вказується на пасивну поставу хворої людини. Були хтось, напевно рідні і близькі, які ліпше знали, що для цієї людини краще, що їй потрібно, вони вирішували куди їй іти, з ким зустрічатися.
Більше того, ці надконтролюючі опікуни знаються не лише на тому, що має робити їхній залежний близький, але дають інструкції й Ісусу – вони знають як саме він має зцілити глухого та німого.
Німий. Чому він був німим? Чи можлива душевна, духовна німота? Найперше, людина перестає говорити, коли її перестають слухати, не дають їй сказати, засипають зауваженнями. В сім’ях, де панує авторитарний стиль спілкування дітей з батьками, де виховною максимою є “мовчи, слухай”, виростають німі діти.
В умовах неможливості щось сказати, в умовах вимушеної німоти, притуплюється і здатність чути. Коли тобі не дають сказати, ти перестанеш чути інших людей.
Таку людину привели до Ісуса.
Перше, що зробив Учитель: відвів його набік. Зцілення духовної німоти, починається зі звільнення від впливу контролюючого оточення.
Далі Ісус ізолює німого іще більше. Він вставляє свої пальці йому у вуха, щоби хвора людина не чула гомону юрби та свого найближчого кола. Ви скажете: “Але ж він був глухий, він нічого не чув! Однак ми вже домовилися, що глухота, як і німота бувають духовними.
Далі відбувається нечуване. Плюнути в людину – це жорстока і принизлива образа, плюнути в обличчя – ще гірше, а от потрапити слиною у відкритий рот – це за межею людяності.
Святі Отці пояснювали цей епізод духовно. Слина Ісуса є символом Божого Слова, адже походить з роту Бога, з органу, де народжується слово.
Попередній розгляд стану душевної німоти дозволяє зробити наступне психологічне припущення: “торкаючись слиною” язика німого, Ісус поставив того у ситуацію, що не відреагувати було неможливо, не обуритися було неможливо. Німий мусів в своїй реакції перестати бути німим, заговорити, закричати, запропонувати хоч і природну для більшості людей, але свою реакцію на жест Христа.
Нарешті, Ісус промовляє лише одне слово: “Ефата”, тобто “відкрийся”. Попередньою дією, плювком, Він зробив отвір в закапсульованій особі німого і тепер запрошує його проявити себе – “відкритися”.
