Лк 7, 1-10 Коли Ісус скінчив усі слова свої до народу, який слухав Його, ввійшов у Капернаум. А був там в одного сотника слуга хворий, що мав умирати; він був дорогий для нього. Почувши про Ісуса, він послав до Нього старший юдейських, благаючи Його, щоб прийшов і вирятував слугу його. Прийшли ті до Ісуса й почали наполегливо Його просити, кажучи: «Він достойний, щоб Ти йому зробив це, любить бо народ наш і збудував нам синагогу». І пішов Ісус з ними. Та як він уже недалеко був від дому, сотник вислав друзів, щоб Йому сказати: «Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти зайшов під мою крівлю. Тому я й не насмілився іти до тебе; але скажи лиш слово, й одужає слуга мій. Бо й я чоловік, що стою під владою, маю вояків під собою і кажу одному: „Іди” і той іде; а іншому: „Ходи сюди”, і той приходить; і слузі моєму: „Зроби це”, і той робить». Почувши це Ісус, здивувався ним, і, обернувшись, сказав до народу, що йшов за ним: «Кажу вам, що навіть в Ізраїлі я не знайшов такої віри». І коли послані повернулися додому, знайшли слугу здоровим.
Римський сотник або центуріон – особа ненависна в Юдеї на зламі першого століття нашої ери. Це ворог, який винний у рабстві ізраїльтян. Але опис Євангелія далекий від політичних стереотипів та оцінює сотника через призму його дій та постави.
Відразу текст говорить про милосердя солдата. В чому воно виражається?
Дія відбувається в світі рабів та їхніх власників. Раб для тогочасного пана був річчю, яка вміє говорити. Це не алегорія, лише ілюстрація тогочасних принципів та поглядів на життя людини. Натомість про цього сотника дізнаємося, що він любив свого слугу, піклувався про нього і шукав різних способів, щоби оздоровити його.
Сотник є образом Ісуса Христа, про якого Євангеліє говорить, що Він є добрим пастирем, маючи сто овець, лишає всіх і шукає одну, яка загубилася. А коли знаходить її, то радіє, бере на свої рамена. Сотник також має сто підлеглих і з них один є хворим. Євангеліст натякає, що навіть язичник, номінально ворог єврейського народу, може чинити Божу волю і бути більш подібним на Христа, ніж рідні брати, юдеї.
Римляни підкорили землі Ізраїлю силою, а тому наказували, а не просили. Як бачимо, сотник просить милості у підкореного юдея, Ісуса з Назарету, як менший у більшого. Незважаючи на формальний статус завойовника, сотник тверезий щодо характеру своїх відносин із Христом. Він не обманюється ілюзією збройної сили. Сотник розуміє, що попри зовнішні атрибути – зброю, військо, сила – за Ісусом.
Іноді ми можемо обманюватися співвідношенням сил між невидимим, але Всемогутнім Богом, і видимим мерехтливим зовнішнім світом. Ми думаємо, що сила і правда за світом, і помиляємося. Сьогодні сотник дає нам урок як не обманюватися зовнішнім і побачити Бога.
Тому вслід за молінням римського центуріона будемо просити, щоби Ісус зцілив і мене, свого хворого і недостойного слугу.
