Лк 7, 31-35 Того часу Господь сказав: «Тож з ким порівняю людей цього роду? До кого вони подібні? Подібні вони до дітей, які сидять на майданах і гукають одне одному, кажучи: “Ми вам грали, а ви не танцювали; ми голосили, а ви не плакали!” Прийшов Йоан Хреститель, який не їсть хліба і не п’є вина, а ви кажете: “Він біса має!” Прийшов Син Людський, який їсть і п’є, а ви кажете: “Цей чоловік ненажера і п’яниця, приятель митників і грішників!” Тож виправдалася мудрість усіма своїми дітьми».
Кого Ісус порівнює до дітей? Напевно первосвященників, книжників та фарисеїв, бо саме вони виносили своє судження і щодо Ісуса, і щодо Його Предтечі, Йоана Хрестителя. Ці слова є вироком для їхніх адресатів та для народу, тому що єврейські старійшини були покликані слухати голос Бога, вести свій народ у важкі часи випробувань. Для цього були потрібні чистота та відданість, воля та мудрість. Але ці люди були інфантильними дітьми, який турбувало лишень власне его та компенсація комплексів. В таких руках опинилася влада в Ізраїлі.
Сьогоднішнє Євангеліє є запрошенням Бога і Церкви роздумувати над темою зрілості тих, які мають владу. Найперше чоловіків своїх дружин та батьків своїх дітей. Чи не подібні ми до інфантильних дітей, які кидаються в емоційні крайнощі: то голосіння, то веселі танці? Чи маємо в собі силу виховувати і формувати інших, довірених нам, коли все ще не можемо зупинитися і граємося в ігри?
Інший аспект цього Євангелія – це множина різних форм святості. Йоан Хреститель та Ісус були абсолютно різними, навіть протилежними у своїх поставах та поведінці, але обидва є святими в очах Бога. Церква та будь-які суспільні ідеології творили “нову людину”. Але відмінність полягає в тому, що ідеології мали за взірець єдиний образ, заперечуючи та переслідуючи іншість. Натомість Церква – це антидот від будь-якого тоталітаризму, стандартизації homo, тому що заснована на розумінні людини, як унікального, неповторного творіння Отця, що носить в собі образ і подобу Самого Бога.
Церква була найзапеклішим ворогом і для комунізму, і для нацизму, а сьогодні – для ліво-ліберальної ідеології з її принципами знецінення життя (аборти), стирання унікальності, тобто відмінності (гендер), приниження гідності людини (так звані сексуальні свободи)…
Отож, градус агресії по відношенню до Церкви виявляє глибину просякнутості суспільних ідеологій та практик духом тоталітаризму.
