Згідно Біблії причина і походження будь-якого батьківства в Бозі («І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах» (Мф. 23, 9); «…я схиляю коліна свої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа, від Якого іменується всякий рід на небесах і на землі» (Еф. 3,15-16), у владі Творця, який викликає до життя те, що раніше не існувало («… перед Богом, … Який оживляє мертвих і називає неіснуюче як існуюче» (Рим. 4,17).
Батько – це той, хто породжує дітей («…Господь сказав до Мене: «Ти Син Мій, Я нині породив Тебе» (Пс. 2,7) і виховує їх «І ви, батьки не роздратовуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні і наставлянні Господньому» (Еф. 6, 4).
Батьківство – це милість Божа. Дітей дає Бог: вони є даром Божим («…багато синів дав мені Господь…» (
1 Пар. 28, 5); «…діти, яких Бог дарував рабу твоєму» (Бут. 33, 5); «Ось і діти – насліддя від Господа; нагорода від Нього – плід утроби» (Пс.126, 3), «…ось, Я благословлю його, і зроблю його плодовитим, і дуже, дуже розмножу; дванадцять князів народяться від нього; і Я породжу від нього великий народ» (Бут. 17, 20). І дар цей отримує не кожний («І молив Ісаак Господа за свою жінку, бо була неплідна, і Господь вислухав його молитву, і зачала Ревека» (1 М. 25, 21) .
Найпершим обов’язком батька є навчання та наставляння своїх дітей в Законі Господа («І ви, батьки, не роздратовуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні і наставлянні Господньому» (Еф. 6, 4). Якщо батько поклоняється ідолам, то відповідальність за цей гріх несуть і його діти (Ісх. 20, 5). Отже, батько не може чинити що-небудь лише за власними бажаннями.
Обов’язок батька полягає також в тому, щоб забезпечити дітям харчування та задовольняти їхні потреби («Який з вас, батьків, коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? Або, коли попросить риби, подасть йому змію замість риби? Або, якщо попросить яйця, подасть йому скорпіона?» (Лк. 11, 11) «…Не діти повинні збирати майно для батьків, а батьки для дітей» (2 Кор. 12,14). «Коли ж хто про своїх і особливо про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного» (1 Тим. 5, 8).
Батько повинен добре керувати дітьми, навчати і виховувати їх («… і навчай їх, дітей твоїх, і говори про них, сидячи в домі твоїм і йдучи дорогою, і лягаючи, і встаючи» (Втор. 6, 7); «Бо і я був син у батька мого,… і він учив мене і говорив мені: нехай утримає серце твоє слова мої; зберігай заповіді мої, і живи» (Притч. 4, 3-4); «…дітей тримає у слухняності: з усякою чесністю» (1 Тим. 3, 4); «…добре правив дітьми і домом своїм» (1 Тим. 3, 12).
Особливу увагу привертає ще й такий обов’язок батька, як-от молитва за своїх дітей. Батько повинен молитися за дітей для їхнього духовного блага («І сказав Авраам Богові: о, хоч би Ізмаїл був живим перед лицем Твоїм!» (Бут. 17, 18); «Соломону ж, синові моєму, дай серце праведне, щоб дотримуватися заповідей Твоїх, одкровень Твоїх і уставів Твоїх, і виконати все це, і побудувати дім, для якого я зробив приготування» (1 Пар. 29,19), у їхніх спокусах, а також і під час хвороби своїх дітей («І ось проходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і залишися жива» (Марк. 5, 23).
Розрізняють батьків благочестивих та порочних.
Благочестиві батьки:
- подають гарний приклад своїм дітям («Він чинив угодне в очах Господніх у всьому так, як чинив, Амасія, батько його» (4 Цар. 15, 3); «… і робив він угодне в очах Господніх, і ходив путями Давида, батька свого, і не ухилявся ні праворуч, ні ліворуч» (2 Пар. 34, 2);
- навчають свою дитину на початку її життя та в молоді роки («Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї, коли і постаріє» (Притч. 22, 6).
У Біблії також знаходимо підтвердження того, що батькові не соромно виявляти до дітей ніжні почуття (на прикладі Ісуса Христа): «…дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм… І, обнявши їх, поклав руки на них і благословляв їх» (Мк. 10, 14;16).
Визначальним є те, що християнство утверджує шанобливе та уважне ставлення до дітей (хоча не виключає при потребі покарання), а також визнає право дитини на повагу до її особистості.
