У західній науці – масштабний скандал. Троє поважних вчених зізналися, що протягом цілого року влаштовували не надто етичний соціальний експеримент.
Вони навмисно писали абсолютно беззмістовні і навіть відверто абсурдні наукові статті у різних галузях соціальних наук, аби довести: ідеологія у цій сфері давно взяла гору над здоровим глуздом.
Усі роботи писалися під вигаданими іменами і, як і передбачали автори, успішно проходили перевірку і друкувалися в поважних наукових журналах. А одна з найабсурдніших статей – про те, що секс між собаками в парку варто розглядати в контексті культури зґвалтувань, – навіть була відзначена спеціальною нагородою.
Мета науки – встановлення істини, наполягають автори, проте у сфері соціальних досліджень істина вже давно мало кого хвилює. Головне – відповідність ідеологічним нормам: засудження пригнічувачів і підтримка “принижених”.
Хто ці люди?
Свої справжні імена наукові дисиденти розкрили самі, коли написали відкритого листа в науковий журнал Areo і розповіли про свій експеримент. Ось вони: Джеймс Ліндсі, Хелен Плакроуз і Пітер Богоссян.
Ліндсі – доктор математичних наук, відомий скептик, атеїст і автор кількох книг, що наробили галасу. Серед них – “Усі помиляються щодо Бога” і “Життя у світлі смерті”.
Плакроуз – спеціаліст з релігійної літератури епохи Відродження. У своїх наукових працях вона досліджує, як у XIV-XVII століттях жінки використовували християнські тексти для захисту власних прав.
Богоссян – мабуть, найвідоміший з цього тріо – обіймає посаду професора в Портлендському університеті. Як доктор філософських наук, він спеціалізується на філософії викладання, критичному мисленні, а також є одним з членів “Фонду за науку і здоровий глузд”, який свого часу заснував відомий британський біолог і письменник Річард Докінз.
Свої політичні переконання усі троє описують так: “ліберали, що тяжіють до лівих поглядів”.
Вони стверджують, що в окремих галузях соціальних наук вагоме (якщо не панівне) місце зайняли наукові роботи, в основі яких лежить не стільки пошук істини, скільки увага до зловживань і різноманітних проявів соціальної несправедливості.
“Автори таких робіт усе частіше чинять тиск на студентів, адміністрацію та працівників інших факультетів, змушуючи їх висловлювати підтримку їхнім поглядам. При цьому ці погляди зовсім не є науковими”, – кажуть автори відкритого листа.
Зрештою серйозні видання друкують абсурдні роботи просто тому, що “людина, яка ставить під сумнів будь-які дослідження у сфері ідентичності, привілеїв і пригнічення, ризикує бути звинуваченим в обмеженості та упередженості”.
Що саме вони зробили?
Починаючи з серпня 2017 року, Ліндсі, Богоссян і Плакроуз під вигаданими іменами відправили у поважні видання 20 статей, що були оформлені як звичайні наукові дослідження.
Теми робіт різнились, проте всі були присвячені різноманітним проявам боротьби з соціальною несправедливістю: дослідженням фемінізму, культури мужності, питання расової ідентифікації та сексуальної орієнтації тощо.
У кожній зі статей висувалася яка-небудь радикально-скептична теорія, що засуджує той чи інший “соціальний конструкт” (наприклад, гендерні ролі). При цьому самі роботи були відверто абсурдними, автори навмисно писали їх з гумором, який дозволяв читачам засумніватися в серйозності дослідження.
З наукової точки зору статті не витримували жодної критики. Теорії, що висувалися авторами, не підтверджувалися цифрами, які наводилися у цих же роботах, іноді посилалися не неіснуючі джерела тощо.
Так, в одній з робіт автори пропонували дресувати чоловіків так само, як собак. В іншій – змушувати білих студентів слухати лекції на підлозі – як покарання за рабовласництво.
У третій роботі крайній ступінь ожиріння, що загрожує здоров’ю, схвалювалася як вільний вибір здорової людини. В четвертій статті автори пропонували вважати мастурбацію, в ході якої чоловік уявляє собі реальну жінку, актом сексуального насильства щодо неї.
У роботі “Собачий парк” стверджувалося, що дослідники торкалися геніталій майже 10 тисяч собак і запитували їх власників про сексуальну орієнтацію їхніх улюбленців. У статті під назвою “Груди” вчені серйозно розмірковували над тим, що ж гетеросексуальним чоловікам подобається в жінках.
Одна з робіт про фемінізм – “Наша боротьба – це моя боротьба” – взагалі було лише трохи перефразованою главою з книги Адольфа Гітлера “Майн Кампф”.
“Не буду сперечатися, ми чудово розважились, поки працювали над цим проектом”, – зізнається Джеймс Ліндсі.
Чим закінчився експеримент
З 20 написаних робіт принаймні сім було відрецензовано провідними вченими і прийнято до публікації.
Єдине питання, яке виникло в одного з рецензентів, – чи дійсно Хелен Вілсон (вигаданий автор роботи) спостерігала в міському парку “по одному собачому зґвалтуванню щогодини”.
“Принаймні сім робіт” – тому що ще стільки ж знаходилися на етапі розгляду в той момент, коли вчені вирішили зупинити експеримент і розкрити свої імена.
Стаття “Собачий парк” (повна назва – “Реакція людей на культуру зґвалтувань і прояву нетрадиційної сексуальної орієнтації в собачих парках Портленду, штат Орегон”) була оприлюднена науковим журналом Gender, Place and Culture – і висміяна у соцмережах.
