Лк 10, 25-37 Того часу один законник підвівся і сказав, випробовуючи Ісуса: «Учителю, що маю зробити, аби осягнути вічне життя?» Він же відповів йому: «Що в Законі написано? Як читаєш?» Той у відповідь сказав: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всією думкою своєю, і ближнього свого, як самого себе». Сказав же йому: «Правильно ти відповів. Роби це, – і житимеш». А той, бажаючи виправдати себе, запитав Ісуса: «А хто є моїм ближнім?» У відповідь Ісус промовив: «Один чоловік ішов з Єрусалима в Єрихон і потрапив до рук розбійників, які його пограбували й завдали йому ран, та відійшли, залишивши його ледь живим. Та випадково тією дорогою проходив один священик і, побачивши його, обминув; так само і левит, прийшовши на те місце, поглянув – і оминув. А якийсь самарянин, проходячи, підійшов до нього і, побачивши, змилосердився. Він підійшов, перев’язав його рани, поливши на них олії та вина, посадив його на худобину, привіз до постоялого двору й подбав про нього. А другого дня вийняв два динарії, дав власникові господи та сказав: “Подбай про нього, а якщо більше витратиш, то віддам тобі, коли повертатимуся”. Кого з цих трьох ти вважаєш ближнім тому, який попався розбійникам?» Він відповів: «Того, хто змилосердився над ним!» Тож сказав йому Ісус: «Іди і ти чини так само».
Людей, які відчувають себе самотніми і страждають від цього, стає все більше і більше в усьому світі. Індекс щастя країн з хорошим економічним достатком далекий від їхнього матеріального процвітання. В Англії уряд навіть створив міністерство, яке допомагатиме самотнім.
Отож, самотність стає державною і глобальною проблемою людства.
Сьогодні Євангеліє дає відповідь на біль сучасних людей.
“А хто є моїм ближнім?” – законник з викликом запитує Ісуса. “А хто є моїм ближнім” – з біллю самотності формулює німе питання сучасна людина. Ось тут є межа самотності і повноти – готовність в іншому побачити ближнього.
Сьогоднішня культура інструменталізує інших людей та підносить в абсолют мої бажання, прагнення і примхи. За ними ми не помічаємо інших, губимо їх по дорозі реалізації власних бажань. Суспільство стверджує в правильності цієї моделі відносин та цінностей.
Цей “правильний вибір”, дбання про себе призводить до духовної порожнечі, яку нам пропонують заповнити новими іще більш екстремальними в своєму егоїзмі задоволеннями, психологами, тобто іще глибшим зануренням в себе і в свої удавані потреби. Як результат, самотність стає такою виразною і окресленою, що потребує цілого міністерства.
Замість того, щоби знайти, тобто побачити, ближнього, суспільство витрачає свою енергію на творення інституцій, замість відносин пропонується ряд бюрократичних процедур, живе замінюється формальним.
Для ілюстрації особи ближнього Ісус вибирає самарянина, який для юдея був негідним поганином. Ісус говорить не лише про незнайому людину, але і про особу, яка завідомо викликає огиду, недовіру та ворожість. Навіть в такій ситуації можна знайти близькість, проявити і врятувати перш за все самого себе від самотності.
“Хто є моїм ближнім?” – запитання, яке запускає процес зцілення від самотності.
