Лк 11, 5-13 Того часу Ісус сказав до своїх учнів: «Хто з вас, маючи друга, піде до нього опівночі та скаже йому: “Друже, позич мені три хліби, бо приятель мій прийшов до мене з дороги, і не маю що йому дати”. А той зсередини у відповідь каже: “Не турбуй мене! Вже двері замкнені й діти мої зі мною на ліжку; не можу встати й дати тобі”. Кажу вам, якщо він не встане і не дасть йому заради дружби, то через його настирливість встане і дасть йому, скільки той потребує. І кажу вам: просіть – і дасться вам; шукайте – і знайдете; стукайте – і відчинять вам. Бо кожний, хто просить, – одержує; і хто шукає, – знаходить, а тому, хто стукає, – відчиняють. Коли в когось з вас, батьків, попросить син риби, – чи замість риби подасть йому змію? Або коли попросить яйце, чи подасть йому скорпіона? Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати вашим дітям, то наскільки більше Небесний Отець дасть Святого Духа тим, які в Нього просять?»
Мене вразив роздуми Феофілакта Болгарського щодо цього тексту. Настільки точно, глибоко і свіжо він коментує, що не можу не поділитися саме його роздумами, перетравленими на особистій молитві та медитації.
Євангеліє слідує відразу після опису учнівського прохання навчити їх молитися та молитви Отче наш. Слова Ісуса в цьому фрагменті можемо сприймати як продовження теми молитви, поглиблення розуміння, роз’яснення. Для цього Учитель використовує форму притчі.
Входом в притчу і в коментування молитви є слово “друг”: “Хто з вас маючи друга, піде до нього опівночі”.
Дійсно, чи маємо друзів, до яких можемо завітати опівночі?
Однозначно маємо. Бог в цьому Слові пропонує свою дружбу та запевняє, що до Нього можна приходити з будь-яким проханням і в будь-який час.
Давайте тепер зрозуміємо суть прохання.
Феофілакт Болгарський вбачає, що три хліби є спасінням тіла, душі і духа людини, час “опівночі” сигналізує про близькість смерті, але також і про час спокус, бо ніч, темрява символізують владу диявола, слабкість людини, близькість падіння, а “опівночі” є серединою ночі, серединою спокус і людської слабкості. Саме в такий час в дім друга-господаря завітав друг-людина.
Думку про останній земний час для людини підтверджують слова “діти мої зі мною на ліжку”. Святий вважає, що мова іде про душі, які відійшли до Бога і були прийняті Ним, як діти, а тому покояться в Його Царстві, як на ліжку.
Залишається з’ясувати хто є таємничим другом, який прийшов “з дороги”. В одному трактуванні – це смерть людини, яка спонукає помираючого шукати спасіння і вічного життя у Предвічного Бога. Важливо те, що в християнській свідомості смерть є “приятелем з дороги”, перед яким гостинно відчиняються двері. Чи сприймаємо свою майбутню смерть як приятеля, якого радо приймемо?
Якщо триматися коментування, що ніч є часом спокус, то в приятелі заради якого турбують опівночі іншу людину, є Ісус. На поверхні ми бачимо спокуси, випробування, складності і незручності, але вони ідуть поруч з Ісусом, який завітав в наш дім. Можливо саме зараз є час перестати нарікати на біди, які “несправедливо” звалилися, але побачити, привітати і зрадіти тому, що в наш дім увійшов Ісус.
