Лк 13, 22-30 Того часу проходив Ісус містами й селами, і навчав, ідучи в Єрусалим. Сказав Йому хтось: «Господи, чи мало є тих, які спасаються?» Він відповів їм: «Силкуйтесь увійти через вузькі двері, бо багато хто, кажу вам, буде намагатися ввійти, та не зможе. Коли ж встане Господар і замкне двері, ви станете знадвору й будете стукати у двері, кажучи: “Господи, відчини нам!” А Він у відповідь скаже вам: “Я не знаю вас, звідки ви є”. Тоді почнете казати: “Ми їли й пили перед Тобою, і Ти навчав на наших площах”. А Він відповість вам і скаже: “Я не знаю вас, звідки ви. Відступіть від Мене всі, які чините беззаконня”. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака, Якова й усіх пророків у Царстві Божому, а себе – вигнаними геть. І прийдуть зі сходу, із заходу, з півночі, з півдня і сядуть у Царстві Божому. І ось, є останні, які будуть першими, і є перші, які будуть останніми».
Слова “того часу” повертають до попереднього фрагменту Євангелія: Ісус проповідує про Царство Небесне і розказує притчі про зерно гірчиці та закваску. Чому в момент навчання виникло саме це питання? Що мотивувало пошукача?
Про що він насправді хотів дізнатися можемо лише здогадуватись, але точно стверджуємо, що навчання Ісуса розширює обрії наших роздумів, воно вириває із рутини і змушує замислитися над “останніми” питаннями.
Навчання Ісуса було завжди направлене на конкретну допомогу. Якщо питання було поставлене під впливом міці Ісусового Слова, тоді чому воно не прозвучало “що мені особисто робити, щоби спастися?”
Коли ми чуємо Боже Слово, нерідко залишаємося на рівні інтелектуальних питань – вони ні до чого не зобов’язують.
Можливо у запитанні цієї людини міститься острах, якого досвідчує останній в черзі – а раптом йому не вистачить.
Звичайно, перш за все нас турбує власне життя і доля, однак ми боїмося запитати напряму, боїмося отримати небажану відповідь. Можливо ця людина не хотіла показати, що їй це важливо, дуже важливо, а тому формулювала питання безсторонньо, так ніби нічого окрім порожньої цікавості в її запитанні немає.
Відповідь Ісуса – про те, що насправді є важливим. З першого слова Він наказує, спонукає до дії.
Αγωνίζεσθε – в українському перекладі “силкуйтеся”, але насправді це слово є однокореневим з “агонією”. Ісус не просто хоче, щоби ми спробували протиснутися вузькими дверима чи навіть старалися з усіх своїх сил.
Спаситель закликає нас боротися аж до смерті, помирати, але продовжувати битися. Менша міра старань ні до чого не призведе, буде слабою марною спробою: “Я не знаю вас, звідки ви є”. Тоді почнете казати: “Ми їли й пили перед Тобою, і Ти навчав на наших площах”. А Він відповість вам і скаже: “Я не знаю вас, звідки ви. Відступіть від Мене всі, які чините беззаконня”.
Чи готові ми до агонії?
