Лк 18, 1-8 Ісус розповів учням своїм притчу, що треба завжди молитися і не занепадати духом, кажучи: «В якомусь місті був один суддя, який Бога не боявся і людей не соромився. Була в тому місті й вдова, яка приходила до нього й говорила: “Захисти мене від мого супротивника”. А він довгий час не хотів, та згодом сказав собі: “Хоч я і Бога не боюся, і людей не соромлюся, але через те, що мені докучає ця вдова, захищу її, щоб не приходила й не надокучала мені”». І промовив Господь: «Слухайте, що каже неправедний суддя. То хіба Бог не захистить вибраних cвоїх, які кличуть до Нього день і ніч? Чи буде Він зволікати щодо них? Кажу вам: Він оборонить їх негайно. Однак, як прийде Син Людський, то чи знайде Він віру на землі?»
Притчі та проповідь попереднього 17 розділу Євангелія від Луки могла демотивувати учнів, тому Ісус після слів про останні дні людства заохочує до молитви. Бачачи розчарування людей, Ісус застерігає: “треба завжди не занепадати духом”.
Очевидно ці дві дії пов’язані одна з одною: ми молимося і це дає нам сили не занепадати духом.
Вдова в старо єврейських патріархальних реаліях була вразливою, в соціальному плані, особою. В Біблії вдови асоціюються з бідністю, беззахисністю. Однак біблійний закон захищав вдову. Жінка, яка втратила свого захисника, чоловіка, ніби отримувала небесного захисника – Самого Бога.
Феофілакт Болгарський, говорячи про вдову в цьому євангельському фрагменті, порівнює її з душею людини, яка втратила свого чоловіка – диявола. Бог є суддею, який бореться проти несправедливості.
Отож нашою душею опікується Сам Бог. Він є її захисником перед обличчям самотності, гріха.
Продовжимо алегорію Феофілакта..
Кожна людська душа є уразливою, як вдова, бідною і вбогою. Дійсно, ми приходимо до Бога, коли втрачаємо щось суттєве, але неодмінно маємо розірвати зв’язок з сатаною, щоби по-справжньому прийти до Бога.
Чому сатана є померлим чоловіком душі? Ісус Христос переміг диявола, Діва Марія розчавила голову стародавньому змію, отож він помер. Часто ми так сильно ототожнюємо себе з гріхом, який “любимо” чи до якого “звикли”, що стаємо одним цілим, однією “плоттю” з цим гріхом, а значить і з дияволом, як чоловік і жінка у подружньому союзі.
Слабке місце в наших роздумах – це Бог, як несправедливий суддя. Однак наша зранена природа настільки сильно викривляє реальність, а диявол так вправно маніпулює нами, що вважаємо дії Бога по відношенню до нас несправедливими. Самого Бога бачимо, як несправедливого, караючого Суддю. Це один із найрозповсюдженіших стереотипів бачення Бога.
Притча Ісуса не розкриває справжніх намірів та любові Бога, вона спускається на рівень сприйняття його закомплексованих слухачів. Іншими словами Христос говорить: “Навіть якщо Бог був би таким несправедливим суддею, як ви Його собі уявляєте, все одно Він вислухає Вашу молитву, якщо молитиметеся до Нього невідступно”.
