Це тип матері, поведінка якої може привести до шизофренії у дитини. При цьому сама мати, з точки зору медицини – здорова. Мені все частіше доводиться працювати з дітьми подібних матерів. І тепер, коли досвід трохи накопичився в даній темі, хочеться докладніше описати цей феномен і з точки зору матері, і з точки зору дитини.
Часто це добра і дуже турботлива мати. Вона багато знає, багато розуміє, у неї все під контролем. Висока тривожність змушує її все продумувати до дрібниць. Як би чого не сталося, адже світ такий небезпечний.
Свою дитину вона сприймає як власність, з якою можна робити все, що завгодно. Потреби і бажання дитини ігноруються, не чуються.
Для такої матері характерна низька або повна відсутність критичності до своєї поведінки і до реальності взагалі. Дитина повинна їсти тоді, коли цього хоче мама. Вона повинна спати, коли мама вирішила, що пора. З ким дитині дружити / не дружити мама знає теж. Дитина повинна відчувати те, що подобається мамі. Одній з моїх клієнток 13 років мати каже так:
– Посміхайся! Що ти така сумна? Посміхайся, я сказала! – звучить майже як наказ.
Коли дівчинка намагається посміхатися (зі страху, щоб не викликати ще більшу лють матері), мати заявляє:
– Що ти посміхаєшся награно! Це оскал, а не посмішка!
Дитина в такій ситуації відчуває замішання, від якого недалеко до божевілля… Такий матері важко догодити, як не старайся.
Ця мати точно знає, якою має бути дитина і якою не повинна бути. І буде дуже м’яко, але дуже наполегливо домагатися цієї відповідності. Будь-яке відхилення дитини від маминих уявлень тягне за собою мамину лють. Дитина це відчуває, лякається і намагається відповідати… Ціною руйнування власної особистості.
Ласкою або загрозою дитину привчають з самого дитинства розповідати абсолютно все дорогій матусі. Дитина залишається під таким же тотальним контролем, як тоді, коли вона була в утробі. Мати знає про неї все! Тільки так вона спокійна. А дитина?
А кого це хвилює? Ось так мати «любить» свою дитину. Адже вона знає – як вона любить свою дитину! Адже дитина – весь сенс її існування. Вона так прямо дитині з народження і каже: «Ти єдина радість в моєму житті!»
А що відчуває дитина?
Якщо це питання задати матері, вона навіть не буде про це питати свою дитину. Вона за неї знає, що дитина щаслива. Бо вважає, що з такою мамою вона просто зобов’язана бути щасливою!
Так що ж дитина відчуває насправді?
Давайте запитаємо у дитини.
Настя 20 років, живе 2 роки окремо від батьків. У терапії 2 місяці. Ось деякі з її фраз:
«Я відчуваю сором за своє існування на Землі»
«Я втратила сенс, я не існую. Я розсипана на крихти як хліб, як пил по всьому світу»
«Я постійно відчуваю присутність матері, її всевидюче око, ніби вона сидить у мене на плечі і критикує»
«Я не можу розслабитися, щоб заснути. Мені постійно потрібно кудись бігти, щось робити»
“Мене немає! Я золота іграшка своєї матері!»
Дитина у такої матері відчуває себе поглинутою нею. В її повній влади!
Дитина шизофреногенної матері може бути дуже хворіючою. Від вірусних захворювань до важких – типу епілепсії і шизофренії. При цьому важкі хвороби мають атиповий протяг, що тільки підтверджує психологічну природу їх походження.
Хворіє дитина для того, щоб відчути межі свого тіла, окремі від матері. Хоча б через біль…
У таких дітей, а потім дорослих питання існування і не-існування ставиться руба. Я є? Або мене немає? Від думок про власну непотрібність, про питання буття і сенсу людського існування до реальних суїцидальних дій.
Такі діти шукають і знаходять екстремальні заняття, типу паркуру, парашутного спорту і тому подібного лише для того, щоб відчути власне, окреме від матері, існування.
Татуювання, жорсткий пірсинг теж сюди. З бажання визначити свої окремі кордони.
У любові шизофреногенної матері немає місця довірі і чуйності до потреб іншого. А якщо чесно, там немає любові взагалі. Є нещадна влада до вимог тотального підпорядкування уявленням матері про ідеальну дитину, прикрита псевдо-турботою і псевдо-ніжністю.
Тетяна Головіна
