Два базових афекти, якими перенасичена сучасна нарцисична реальність – це заздрість і сором. У соцмережах торжествує ярмарок марнославства і бездоганності. Краса, худоба, успішність і ефективність, демонстративне фасадне благополуччя і награні веселощі в простій смертній і недосконалій людині народжують масу емоційного відгуку, який іноді досить проблематично нею перетравлюється.
Що робити, як справлятися з емоціями, які викликає чужа показна досконалість? Для початку хочеться відзначити, що емоційна захопленість чужим успіхом і звичка порівнювати себе з кимось виростають на благодатному грунті нарцисичної травматизації. Тобто не всі поголовно люди відчувають постійний пресинг, зустрічаючись з чужим захопливим успіхом, і навіть не всі концентрують спеціально свою увагу на цьому, неминуче потрапляючи в зону недостатньо хороших, улюблених, знаменитих і прекрасних. Для того, щоб людина відчувала, що її самоцінності загрожує небезпека у зв’язку з успішністю якихось інших людей, у неї повинна бути сформована звичка порівнювати себе з оточуючими і шукати в собі вади, слабкі місця, червоточинки і сліпі плями.
Людина далеко не завжди добре розуміє, чому саме вона заздрить
Порівняння зазвичай відбувається не на свою користь, адже об’єкти для порівняння вибираються за принципом «успішний син маминої подруги», коли людина несвідомо фокусується на людях, яким за якимись видимими критеріями вона об’єктивно програє. Оскільки такий фокус формується в ранніх відносинах і відображає травматичний досвід, він захоплює всю увагу людини, змушуючи знову і знову проживати ті почуття, які так вражали дитячу самооцінку і руйнували віру в себе. Увага звужується, власна недосконалість стає опуклою і відчутною, чужа непогрішність – теж, і ось вже хочеться провалитися під землю від сорому і одночасно вгризтися в горло прекрасного антипода, щоб якось допомогти собі в переживанні нестерпної заздрості.
Якщо почуття перебувають на такому токсично високому рівні, то мені, як гештальт-терапевту це насамперед говорить про те, що людина глибоко фрустрована в своїх найважливіших потребах, які через ці почуття і намагаються стати для людини поміченими і впізнаними.
Про які потреби говорить заздрість? Енергія заздрості спрямована на присвоєння собі тієї цінності, яку ми побачили в іншої людини. У заздрості є два почуття: бажання і злість. Друга дає енергію на досягнення бажаного. Проблема в тому, що багатьом з нас з дитинства говорили, що заздрити – погано. Начебто можна свідомо вибрати, що відчувати в тій чи іншій ситуації. І тоді багато людей не можуть зізнаватися собі у власній заздрості, тим самим позбавляючи себе можливості розпізнати свою потребу, яка стоїть за цим хорошим і дружнім людині переживанням. Залишається тільки злість на того, у кого добре виходить, і ця злість отруює людину, а іноді й її оточення, ні на крок не просуваючи ні до щастя, ні до задоволення. Для задоволення потрібно дозволити собі хотіти те, що в іншого і дозволити собі це отримати.
Тут є ще одна пастка, яка досить ефективно вирішується, якщо їй приділити належну увагу в рамках психотерапії. Оскільки усвідомлювати свої потреби мало кого навчають, людина далеко не завжди добре розуміє – чому конкретно вона заздрить. За заздрістю до заможності може стояти бажання мати успіх у жінок, або просто – у конкретної однієї жінки. За заздрістю до молодості може стояти бажання людської уваги і страждання від самотності. Буває взагалі, що того, чому людина заздрить – у іншого й нема. А є тільки проекції заздрісника, з його сильного дефіциту.
Справлятися із заздрістю глобально допомагає краще розуміння – чого ж конкретно мені не вистачає, коли я дивлюся на цю красиву картинку чужого успіху. Що в своєму житті я не роблю для того, щоб це відчуття, цінність, які я бачу в іншого – пережити як свої? Як я можу для себе це забезпечити в своєму індивідуальному стилі? Не намагаючись повторити подвиг «сина маминої подруги», з яким мене нескінченно порівнювали в дитинстві, і не заради самого «подвигу», а для себе, щоб мені в цьому було добре. Ставлячи собі такі запитання рано чи пізно стане ясно – чого саме мені так сильно не вистачає і як я можу це отримати.
А ще із заздрістю допомагає справлятися здатність випробувати щире захоплення чужим успіхом, без спроби саморуйнівного порівняння не на свою користь, а просто так: тому що людина крута, і здатність давати їй це визнання. Але для такої позиції необхідно, щоб власний голод за визнанням був більш-менш насичений. Коли людина в контакті зі своїм здоровим нарцисизмом і добре знає, в чому вона молодець, крута і взагалі красень! Тоді визнання іншому дається легко і вільно, а разом з ним і заздрість виражається, а не ховається і пригнічується.
Але якщо комусь все життя говорили, що тільки «син маминої подруги» заслуговує любові і схвалення, потрібно вчитися фокусуватися на своїх достоїнствах і сильних сторонах, дивитися на себе позитивним поглядом. Бути собі другом там, де ніхто до цього не ставав вам другом. Іноді на це потрібен час і чужий погляд, що не засуджує, а підтримує, перш ніж вийде так дивитися на себе самому.
Сором – виключно контактне, соціальне почуття, яке регулює адекватність, вписуваність людської поведінки в соціокультурні рамки тієї групи, до якої вона належить. Сором – це природний регулятор розміру людини, місця, займаного нею в групі, соціальної прийнятності її проявів, дистанції між людиною і довкіллям.
Схильність до надмірної токсичної сором’язливості так само формується в ранньому дитинстві на тлі неделікатного батьківського поводження з тендітною самоцінністю дитини, в період, коли вона проживала власну психологічну автономію. Сам цей процес є для дитини болючим, наповненим переживанням відторгнутості й певного приниження, через які дитина змушена усвідомити своє реальне місце в світі і житті батьків, прощаючись зі своєю дитячою грандіозністю. Якщо в цьому непростому процесі дитині не надали достатньо підтримки, залишаючи її емоції без уваги, або ж розрив був різким і болючим, так само як і навпаки – батьки так і не дозволили дитині зустрітися зі своїм реальним розміром, потураючи її грандіозності, всі ці результати формують нарцисичну вразливість, і схильність переживати в дорослому віці токсичний рівень сорому.
Соромно, коли занадто хороший, соромно, коли недостатньо хороший, соромно, що хтось може подумати, що недостатньо хороший, соромно, коли хороший хтось інший, без прив’язки до того, чи хороший я сам в цей момент, соромно зізнатися, що соромно, ну і т. д. Сором перестає працювати над своїм прямим завданням – регулювати кордон контакту з довкіллям, і перетворюється на тотальну зупинку збудження, тому що соромітним може стати практично будь-який порух, якщо подивитися на нього досить критичним поглядом. Критика, несхвалення, а іноді й просто відсутність інтересу, недостатнє вихваляння, захоплення і обожнювання можуть сприйматися нарцисично травмованою людиною як тотальне відкидання, занурюючи її в токсичний паралізуючий або лютий, сором, який іноді супроводжується такою ж нестерпною заздрістю. Друий бік токсичного сорому – повна безсоромність, коли чутливість до сорому просто відключається від нестерпності його надлишку, і людина починає творити казна-що, бравуючи тим, як їй все можна, і як її не турбує чужа думка.
Людина в соромі опиняється в двох випадках. Або це переживання сигналить їй, що вона робить щось не так, чинить негідно, неадекватно, невідповідно ситуації, або нетотожно самому собі, і тут порятунок від сорому відбувається природно – через корекцію своєї поведінки. Або, потрапляючи в травматичний досвід, людина не дозволяє реалізуватися своєму збудженню, якого-небудь живого імпульсу через сильний страх зустрітися з чужим відкиданням і неможливістю перевірити це у стосунках. Такий сором лікується поверненням до власної вітальності. Оскільки він завжди покликаний зупинити якесь заборонене збудження, яке людина не може собі дозволити реалізувати в силу хворобливості раннього досвіду. Коли реалізація того дитячого збудження, тієї потреби зустрілася з відкиданням і недостатньо емпатичним ставленням в сензитивний період.
Долати сором’язливість краще в безпечних сприятливих відносинах. Оскільки і ступінь ретравматізації у нарциссично вразливих клієнтів дуже високий, і так само, нечутливість до чужих кордонів, як наслідок нечутливості до своїх, тягне за собою неминучі помилки, які набагато легше сприймаються спеціально навченим і налаштованим на підтримку вас, як клієнта, фахівцем, ніж звичним оточенням, від реакції якого буває дуже легко поранитися.
За схильності до переживання токсичних емоцій перше, що доводиться робити в терапії, це вчити клієнта самоспівчутливому ставленню. Оскільки великий відсоток дискомфорту, в якому йому доводиться жити, сформований його звичкою дивитися на самого себе тим самим поглядом, що критикує, що відкидає, порівнює і знецінює. І дуже важливо вчитися відмовлятися від такого до себе ставлення на користь більш дружнього, теплого погляду, що підтримує і схвалює. Коли така звичка сформована і людина починає зупиняти себе хоча б через одну на думках, де себе лає, і свідомо знаходити собі підтримку, половину справи вже зроблено!
