Лк 19, 41-44 А коли Ісус наблизився і побачив місто, то заплакав над ним, кажучи: «Якби ти зрозуміло хоч у цей день, що потрібне для твого миру! Тепер же це сховано від очей твоїх. Адже прийдуть на тебе дні, – і твої вороги оточать тебе валом, візьмуть тебе в облогу, тіснитимуть тебе звідусіль, повалять на землю тебе й твоїх дітей у тобі, не залишать каменя на камені в тобі, бо не зрозуміло ти часу своїх відвідин».
Ісус плаче над Єрусалимом. Це місто давньої історії та Слави Божої. Висхідні псалми – всі про наближення до Єрусалиму, бо там перебував храм та святая святих. Ісус плаче над містом, як над добрим другом, який потрапив у біду.
Уявіть, Господь та Його учні наближаються до міста: торговці і міняйли, купці із дальніх земель та місцеві ремісники, книжники та законоучителі, римські солдати та грецькі колоністи. Місто бурлить, живе, переливається на сонці, багатіє. Непоміченими проходять маленькі людські драми жителів, не вщухають суперечки садукеїв з фарисеїв на площах і в будинках, збираються по куткам недобиті зилоти і бряцає римська зброя, не залишаючи сумнівів, хто є кесарем у Єрусалимі…
Місто настільки захоплене життям, радше суєтою, що не помічає наближення смерті. Шлях людини нерідко ближче до суєти, ніж до повноважного життя, і неухильно наближається до смерті, яку ми воліємо не помічати.
Ми закриваємося суєтою, купою обов’язків, рядками справ у нашому щоденнику, а в цей час Ісус, який є поруч, плаче, бо знає нашу проблему: ми не усвідомлюємо, що потрібне для нашого миру.
Якщо сьогодні перебуваєте в суєті, в постійному бігу, зупиніться і прислухайтеся до слів: прийдуть на тебе дні, – і твої вороги оточать тебе валом, візьмуть тебе в облогу, тіснитимуть тебе звідусіль, повалять на землю тебе й твоїх дітей у тобі, не залишать каменя на камені в тобі.
Руйнування міста дорівнює дезінтеграції особистості. Це у майбутньому. А що можемо зробити сьогодні, щоби змінити кінець, щоби змінити життя?
