Вірус, який призводить до СНІДу (синдрому набутого імунного дефіциту), був відкритий і описаний 1981 року у США. Дослідники виявили певні хвороби у чоловіків, такі як пневмосцитну пневмонію (сильно ослаблює імунітет) та саркому Капоші (пухлину). Усі випадки були виявлені у чоловіків, що займалися сексом з іншими чоловіками. Тому перша назва СНІДу була англійською не AIDS (Acquired immune deficiency syndrome), лише GRID (Gay-related immune deficiency). Натомість, назва «AIDS» почала вживатися від 1982 року.
Проте тут не про саму хворобу. А про певну групу людей, які боролися з самим фактом її існування як такої. До речі, ще й дотепер є такі, які твердять, що СНІД – це видумка. Так от, з 1992 року видавався у Великій Британії псевдо-науковий журнал «Continuum». Виходив на початку що два місяці, пізніше – що три. Засновник – Джоді Веллс (1947-1995). Статті, які виходили в журналі, були на тему «недоказовості» СНІДу та ВІЛ, нетрадиційної медицини, а також піднімалися теми для підтримки ЛГБТ-спільнот.
Автори журналу «Continuum» вважали, що теза про СНІД – це світова змова, щоб вибивати з пацієнтів гроші, щоб тримати суспільство в напрузі, щоб отримувати гранти на досліди у зв’язку з цією хворобою. Навіювання «страху перед СНІДом» перший головний редактор і засновник, Джоді Веллс, класифікував як «прояв гомофобії».
Часто різні радикали пропонують нагороди тому, хто доведе, що вони помиляються. Наприклад, група радикальних атеїстів пропонує певну грошову винагороду, якщо хтось їм науково (sic!) доведе існування Бога. Не оминула ця ідея також редакцію журналу «Continuum». На початку 1996 року вони запропонували 1000 фунтів стерлінгів науковцю, який довів би, що ВІЛ існує. І це не зважаючи на те, що ще 1983 року двоє французьких науковців-вірусологів, Люк Монтаньє та Франсуаза Барре-Сінуссі виділили цей вірус, за що навіть отримали 2008 року Нобелівську премію з фізіології та медицини. Американський вчений Роберт Галло підтвердив їх відкриття 1984 року.
Один сміливець, Пітер Дюсберг, взяв і написав статтю до «Continuum» влітку 1996 року. Нагороду, однак, не отримав, бо стаття не відповідала певним поставленим журналом умовам. Але все-таки ця стаття викликала певне, хоч і мінімальне замішання у рядах анти-ВІЛ-ників: одні ствердили, що вірус скоріше за все існує, хоча і не призводить до СНІДу, інші, більш радикальні, і надалі не приймали існування вірусу.
Журнал «Continuum» припинив видаватися на початку 2001 року, так як, за іронією долі, всі головні редактори померли від СНІДу. Засновник Джоді Веллс помер 25 серпня 1995 року у віці 48 років від пневмосцитної пневмонії, яка сталася у нього внаслідок хвороби СНІД. Щоправда, колеги твердили, що він помер, бо зловживав курінням, а також від раніше перенесених захворювань. Після Веллса головним редактором став Х’ю Крісті Вільямс. Цей помер 17 серпня 2001 року у віці 41 рік від саркоми Капоші, також спричиненої СНІДом. Один з учасників проекту, Тоні Томпсетт, працював в журналі від 1993 року до 1998 року, коли теж помер у віці 39 років від цілого набору хвороб: саркоми Капоші, токсоплазмозу та від пневмосцитної пневмонії. Всі ці захворювання також були внаслідок СНІДу.
***
У світі постійно існують групки відважних борців «за правду», та «проти фальсифікації». Це і група «проти ГМО», група «антипрививочників», радикальні групи «зрадофілів» і т. д. і т. п. Характеризує їх подавання певних фактів вирваних з контексту, а також деяких не пов’язаних феноменів, які часто є винятками, але представлені як правило. Зазвичай, представники цих груп досить радикальні, інколи – фанатичні у своїх переконаннях. Єдине, що може цих останніх виправити, це природа. Ну, тобто смерть… Хоча, є і тут, на щастя, винятки, бо бувають і ті, хто «навернувся» з такого радикалізму, чи говорячи образно – «прозрів». Головне – прозріти ще в цьому житті.
Петро Балог ОР
Джерело: CREDO
