Кардинал Герхард Мюллер, колишній префект Конгрегації віровчення, на прохання LifeSiteNews написав коментар у відповідь на різку заяву кардинала Вальтера Брандмюллера щодо зв’язку гомосексуалізму з сексуальними зловживаннями в лавах духовенства. Хоча Мюллер відкидає ідею про те, що всі гомосексуалісти несуть відповідальність за кризу сексуального насильства, він наполягає на тому, що «не можна ігнорувати той факт, що більше 80% жертв (сексуального насильства) є чоловіками».
Наводимо повний текст коментаря Герхарда Мюллера:
“Коли священик вчиняє злочин сексуального насильства по відношенню до підлітка, ідеологи не вагаються звинувачувати священиків взагалі або «Церкву». Це єдиний випадок, коли все ще дозволено узагальнювати у спекулятивній манері. Нам підсовують медійні фантазії про колективну провину. Коли ісламіст здійснює терористичний акт, то саме ці люди – з їхніми нав’язливими упередженнями проти безшлюбності і зневажливим ставленням щодо морального вчення Церкви – вони виправдовують іслам і справедливо захищають більшість мирних мусульман.
Подібним чином не можна притягати до відповідальності «іноземців» за злочин однієї особи іншої національності чи громадянства, так само не можна звинувачувати «священиків» в цілому за злочин однієї особи, яка також належить до тієї самої професії. Чому ідеологи не приходять до простої ідеї, що не можна узагальнювати провину однієї особи до рівня сім’ї, професії, нації чи релігійної спільноти злочинця?
Аналізуючи сексуальне насильство по відношенню до неповнолітніх, вчинене католицькими священнослужителями, не можна не згадувати, що понад 80 відсотків жертв мають чоловічу стать. Не варто заперечувати факти або нечітко натякати на те, що “гомосексуалісти” – несуть відповідальність за всі сексуальні зловживання, так само безглуздо притягувати до відповідальності всіх «священиків».
Злочини не мають нічого спільного з целібатом або нібито церковними владними структурами, але, скоріше, з тим, що правопорушники вчинили гомосексуальні злочини. Не існує “гомосексуаліста” як специфічного типу людини, але, скоріше, існують люди з одностатевим потягом – незалежно від моральної оцінки гомосексуальних актів.
Гомосексуальні організації та ідеології не представляють інтереси тих людей, які в межах християнської віри розділюять моральне вчення Церкви в цій справі. Рекомендую чудову книгу Даніеля Матсона “Чому я не називаю себе геєм”. Вона обеззброює усю гомосексуальну пропаганду і самоправедну оркестровку «прогресивних» католиків. Однак зарозумілість, з якою кожен з тих, хто не слідує гомофільній ідеології, піддається презирству, як гомофоб (“Untermensch” – недолюдина), заслуговує тепер протистояння кожної справедливої і праведної людини.
Сексуальне насильство покладене в основу аморального здійснення сексуального інстинкту. Чоловіча і жіноча сексуальність по суті є гарною, тому що вона була впроваджена в тілесну природу людини Творцем і тому що вона схиляє людину до шлюбу між чоловіком і жінкою. Зловживання цією сексуальністю називається гріхом проти Шостої Заповіді Декалогу.
Проте, коли дорослий або начальник сексуально нападає на довірену йому особу, його «влада» є лише засобом (хоча й зловживанням) його зла, а не причиною. Це дійсно пов’язане із зловживанням, але не можна плутати причину злочину з засобами та випадками його реалізації, бо такий підхід непомітно підмінює дуже особисту провину правопорушника на обставини або «суспільство», або Церкву.
Священик отримує духовну владу «для того, щоб будувати, а не руйнувати» (2 Кор. 10: 8). Воля правопорушника до сексуального задоволення є причиною порушення фізичної та емоційної близькості довіреної йому особи. Звинувачувати клерикалізм чи церковні структури, як причину сексуального насильства, це образа багатьох жертв, які зазнали сексуального насильства поза Католицькою Церквою від осіб, які не мають нічого спільного з Церквою і священнослужителями. Вони також є жертвами людей, які використовують їх для власного порушеного сексуального задоволення.
Аморальним є використовувати подібні випадки, щоби перекладувати провину з самих злочинців на целібат, католицьке моральне вчення і сакраментальну конституцію Церкви.
