Підлітковий перехідний період дітей дається для того, щоб ми, батьки, змогли стати їм непотрібними. Це про те, що підлітка прийдеться відпускати, але у такому вигляді твердження викликає супротив у багатьох.
Як не потрібними? Зовсім? Відпустити? Назавжди? Ці питання не дають спокою всім батькам, адже поверхневого погляду на підлітка достатньо, щоб зрозуміти, що він пропаде без дорослих. Ну як же він виживе?
Але всередині себе ми розуміємо, що мова трохи про інше. Про це ми і поговоримо.
Виховувати підлітка, зрозуміло що, потрібно. Дійсно, тінейджери все ще потребують батьків, їм потрібна опора та безпека, наша підтримка і обійми, в які можна ненадовго повернутися і відігрітися. Але і в свободі потреба у них теж є. І вона величезна. Кожна історія про відпускання має свої індивідуальні риси і свої темпи, але це неминучий шлях дорослішання.
Дізнаємося можливості свого підлітка
Іноді ми не розуміємо рівень розвитку своєї дитини. Начебто би сьогодні він такий же, як вчора, – так само важко прокидається вранці і знову забув три зошити з 5 необхідних. Але раптом виявляється, що в ньому дозріла нова функція або можливість, а ми й не помітили. Мало того, заважаємо самому підлітку помічати і випробовувати.
Іноді ця можливість навіть перезріває, і підліток раптом вибухає. Хоча часом вона перезріває тихо, формуючи у дитини безпорадність, або він йде шукати окремість в ризикованих місцях, як йому підкаже його уявлення про світ. Не знаєш, що гірше. Як говорить психолог Світлана Ройз – гостра форма хвороби завжди краща, ніж хронічна. Адже тоді хворобу можна ідентифікувати і почати лікувати.
Як виховувати підлітка без обмеження свободи
Для початку потрібно розуміти і усвідомлювати, що свобода у нього обмежена.
А для цього потрібно тестувати реальність: що підліток вже робить сам, що міг би вже зробити, де потрібна допомога у вигляді поради, а де краще помовчати?
Скажу чесно, це не завжди легко зрозуміти.
Іноді мами і тата роблять щось для зміцнілого пташеняти за звичкою. Ось возила сама по лікарях 14 років поспіль і на 15 – й рік повезла, а там купа однокласників і всі без мам. Ось він – знак, що треба щось переглянути у ваших стосунках.
Буває, що повіривши у важливість контролю і взявши на себе функцію тайм-менеджера малюка 16 років, ми не помічаємо як відучили його самого планувати та брати відповідальність. Швидше за все, навіть не дали можливість отримати цю навичку. І дитятко щиро не розуміє, як і куди записувати свої справи, і раз у раз забуває про важливе, переконуючи тим самим нас ( “Я так і знала!”), що без маминого плану і татового керівництва воно нічого не встигне і все завалить.
Іноді батькам простіше і легше самим розкласти все по поличкам, нагадати, відправити, спитати, чи не забув, уточнити, чи вдягнув, ніж потім допомагати вирішувати проблеми, які навалилися, наче сніжна лавина.
Взагалі, причин, чому ми поступаємо так чи інакше обмежуючи свободу, багато. І це я ще не розглядаю патологічні стани, де в підкресленій безпорадності підлітка ховаються вторинні вигоди батьків.
Щоби давати підлітку більше свободи, треба усвідомити, де їх не вистачає
А для цього:
- потрібно поговорити з дитиною на предмет того, що вона хотіла робити сама, що би хотіла спробувати, які виклики з дорослого життя їй здаються під силу, а чого вона страшиться, але думає, що вже пора?
- поговорити і про те, що їй заважає у вашій поведінці, що дратує і де занадто багато контролю. Мій син, наприклад, сказав, що я занадто його контролюю. Мій контроль був у тому, що я часто маячила перед ним, коли він грав, натякаючи, що пора робити уроки, спати, чистити зуби і не забути скласти портфель. А думала, що структурую його, допомагаючи згадати про важливе… Сказати, що мій метод був ефективним я не можу. Він все одно забував зошити, не складав портфель, лягав пізно і прокидався теж, відверто скажемо, не рано.
- прийти до консенсусу: робимо висновки на основі бесід, аналізу, сформульованих потреб.
- визначити шляхи подальшої взаємодії. Варіант, типу: «Ок, синку, ти тепер будеш сам їздити на всі заняття і робити домашку, розподіляючи час між грою та заняттями. Якщо що, вирішувати проблеми з прогулами в школі ти будеш сам. Записку я напишу тільки в разі пропусків, про які я знаю і вони виправдані», – цілком може стати хорошим варіантом договору.
Підводні рифи відпускання підлітка
Тут важливо зробити так, щоб не перейти в режим: «Ну я так і знала!», намагаючись довести неспроможність підлітка як вільної особистості. Мені цього зовсім уникнути не вдалося. Перші три дні я раз у раз ставала в мовчазну позу: «Ну ти ж тепер самостійний, давай, бейбі, дій!»
Хоча навіть це зіграло хорошу службу, викликавши у сина-підлітка здорову злість і бажання довести, що нічого складного в тій купі справ, які стали його відповідальністю, немає.
І нещодавно він сказав: «Мамо, тепер ти хоч мої справи не будеш тримати у голові і записувати в свій календар. Буде легше!» Він насправді радів і пишався! Я теж!
Ще один важливий пункт: допомагаючи підлітку стати самостійним, не можна лишати його підтримки. Він повинен розуміти і відчувати, що завжди може звернутися за допомогою і порадою. У будь-якому випадку.
А ще намагайтеся не завищувати можливості дитини. Навіть якщо він здається дуже самостійним, не треба відразу пропонувати марафони, якщо він почав непогано бігати на короткі дистанції.
Тому тримаємо руки на пульсі відносин, моніторимо розвиток, розширюємо можливості і… робимо все, щоб стати непотрібними своїм дітям в якості милиць.
