Найкоротша і найповніша відповідь — для спасіння душі.
Але з невідомих причин комусь ця відповідь може здатись непереконливою. Без особливого розуміння (вам дійсно потрібні додаткові аргументи?), але зі співчуттям і щирим бажанням допомогти розібратись ми наведемо і декілька другорядних причин.
Церква — моральний орієнтир для суспільства. Так-так, попри всі байки про “товстих попів на мерседесах” (хтось їх бачив взагалі?), попри брудні чутки, якими часом люблять смакувати в ЗМІ і підхоплювати в народі. Церква лишається чи не єдиною інституцією, яка систематично і цілеспрямовано повторює нам тези, які були, є і мають лишатися засадничими правилами життя людини в суспільстві. В умовах страшного дефіциту моральних авторитетів в Україні знехтувати роллю церкви було б просто безумством.
Часом у неосвіченого читача можуть виникнути питання — а чи потрібні суспільству моральні та етичні норми? Чи потрібна окрема інституція, яка б займалася їх проголошенням? І чи доцільно це все, враховуючи, що рівень моралі в суспільстві не демонструє позитивної динаміки?
Теоретизувати можна багато, а сперечатись ще більше. Однак незмінними залишаються два факти — так, суспільству потрібні орієнтири, за якими воно звіряє свою поведінку. Тим більше вони потрібні українському суспільству. І лише в церкві простий українець сьогодні чує голос, що промовляє до його совісті, до його людяності, до його гідності. Нам потрібна мораль. А мораль в нашому культурному просторі буває лише християнська. Маєте сумніви? Спробуйте дослідити джерела так званих “загальнолюдських цінностей”.
Церква — це єдиний традиціоналізм, який у нас є. Всі наші родинні, суспільні, національні традиції мають своїм стрижнем церкву — її вчення, її структуру. Чи варто наголошувати на важливості традиції? Сподіваємось, що ні, але нагадаємо: будувати державні інститути “з нуля”, не спираючись на певну, вже складену в суспільстві традицію — титанічна праця. Чи маємо ми на неї сили та ресурси?
Отже, церковна традиція, навколо якої формуються ідеали родинних цінностей, національна ідентичність — ще одне явище, нехтувати яким ми в наш час не маємо права.
І, врешті-решт, церква — це громадянське суспільство. Найприродніший, наймасовіший і найуспішніший його вияв. Церква та віра спонукали і спонукають людей об’єднуватися в громади і, сповідуючи свою віру, відстоювати свої інтереси, свої переконання в стосунках з рештою суспільства. Навіть більше, будучи об’єднанням вірних, церква і сама є значною частиною суспільства. А про важливість громадянського суспільства і без нас сказано багато слів.
Загалом, дуже важливо розуміти роль церкви в суспільстві та державі. Церква не повинна бути вбудована в державний механізм якимось особливим чином. Вона не потребує статусу державної або ж примусового членства всіх громадян. Церква вбудована в життя українського суспільства без жодних зайвих формальностей або примусу, через добровільний вибір тієї величезної частки громадян, які є вірними церкви. І, враховуючи цей факт, потрібно розуміти, що вплив церкви на державну політику нікуди не подінеться і намагатись його обмежити — означає обмежити права громадян.
Говорячи про церкву сьогодні, треба розуміти, що в минулі роки вона (в першу чергу мова про православну церкву) не виконувала всіх своїх функцій настільки, наскільки цього потребував час. Причиною тому була боротьба, яку вела наша українська церква за саме право свого існування. Концентруючись на виживанні, важко приділяти увагу зовнішнім аспектам життя церкви. Проте можна не сумніватись, що з утвердженням Православної Церкву України ми побачимо, як вона виходить за церковну огорожу та йде назустріч своїй пастві — в душпастирстві та соціальному служінні.
І наостанок — про нашу роль в житті церкви. До церкви неможливо належати “загалом”, лише тільки конкретно через громаду. Тому якщо щось Вас стримувало раніше, то сьогодні саме час знайти собі парафію до душі (буквально) і, відчувши себе частиною церкви, долучитись до її розбудови, до її служіння. І тоді гарантуємо — питання “навіщо нам церква?” у вас більше не виникне.
Віталій Нелепов “Наступна республіка”