Тільки кожен п’ятий українець читає своїм дітям книжки щодня або кілька разів на тиждень.
9% – кілька разів на місяць, 4% – кілька разів або раз на рік, 14% – ніколи.
Майже кожен третій взагалі не читає книжок, а кожен п’ятий не читає, бо не має дітей. Ті, хто читають самі, частіше читають і своїм дітям.
Такі дані дослідження “URPD 2018” Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, центр опитав 2013 українців.
Змінити цю тенденцію на краще спробував МакДональдз, запровадивши програму Happy Meal Readers. Відтепер діти зможуть обирати доповнення до Хеппі Міл – іграшки чи книжки.
Упродовж 2019 року завдяки своєму масштабу МакДональдз планує розповсюдити 1 мільйон примірників, що, за їхніми прогнозами, дасть змогу не лише випустити найбільш тиражовану дитячу книжкову серію 2019 року, а й заохотити дітей читати.
За попередніми підрахунками Книжкової Палати, така акція дозволить МакДональдз увійти у ТОП-5 найбільших видавництв дитячої літератури в Україні, що складе близько 20% від усієї дитячої літератури, що публікуватиметься у 2019 році.
 |
| Відтепер діти зможуть обирати доповнення до Хеппі Міл – іграшки чи книжки. |
ЧИТАННЯ РАЗОМ – ЦЕ СПОГАДИ НА ВСЕ ЖИТТЯ
“Всі дитячі книжки дорослими для дорослих пишуться. Просто відбувається це через дітей, бо вони також скоро стануть дорослими”, – говорить письменниця та мама двох дітей Ніна Дмитрієва.
 |
| Ніна Дмітрієва |
Ніні – 31. У неї двоє дітей: Софії – 8 років, а Веніамінові – 1 рік. Читати з малечею жінка почала, коли Софії було 8 місяців.
Тепер дитяча бібліотека Дмитрієвих налічує більш 300 книжок. Ніна каже, коли Софія народилась, жінка обрала власну філософію виховання дівчинки: багато книг і багато суконь.
“Читання – елемент, який зближує батьків та дітей. У нас це відбувається перед сном, ми читаємо в обіймах. Так створюється певний ритуал.
Думаю, в цей момент у дитини з’являється відчуття безпеки. А мені важливо, що для моїх дітей – це спогади на все життя“, – ділиться Ніна.
Жінка вважає, що напрацювати звичку до читання у дитини – дуже важливо. Вона точно знадобиться у майбутньому.
Ніна розповідає, що читання книжки з дітьми не проходить без запитань: “Що це для тебе означає?”, “Що тобі сподобалось?”, “Як ти думаєш, що буде з персонажами?”.
 |
| Ніна Дмитрієва з донькою |
“Ти з книгою” – це твій персональний час, коли ти вкладаєш щось у себе. Коли ти їси фрукти, то вкладаєш вітаміни в організм. А коли читаєш, то вкладаєш зміст та ідеї книжки в себе“, – відзначає вона.
Ніні в дитинстві батьки не читали – багато працювали. Часто читала бабуся.
Важливу роль зіграв батько: в дитинстві Ніна бачила, що він багато читає. Бібліотека тата налічує більше 2000 книг.
Жінка припускає, що звичка читати може залежати не тільки від того, що тобі читали, а й від того, що ти бачив, що це заняття цікаве якомусь близькому тобі дорослому.
Мовляв, якщо батьки кажуть: “Почитай, це цікаво”, а самі не читають, то діти не вірять, що це їм справді треба.
Ніна розповідає: коли дочка навчилась читати, їй постійно нав’язували книжку. Мовляв, нудьгуєш – йди почитай, замість телефону – йди читати. Так з’явився супротив.
“Софійка дуже хоче показувати свій характер – такий вік. Це минеться. Але мені імпонує те, що вона ніколи не буде читати нав’язану книгу. Бо бачу, якщо вона сама обирає книгу, то дуже швидко її читає“, – відзначає вона.
Буває й таке, що погляди на вибір книжки у Ніни та малої Софійки розбігаються. Так було, наприклад, із книжкою “Minecraft”, яку дівчинка побачила на книжковому ярмарку.
Це – книжка про її улюблену комп’ютерну гру. Тоді Ніна навідріз відмовилась її купувати. Тепер готова.
“Все-таки ми повинні чуйно ставитись до інтересів дитини, якщо вона хоче в чомусь вдосконалювати свої вміння. Навіть якщо вона хоче краще грати в гру. Це ж усе проектується на доросле життя“, – впевнена Ніна.
УЯВЛЯТИ СЕБЕ ВЕДМЕДИКОМ ПАДДІНГТОНОМ ЧИ ГЕРМІОНОЮ ГРЕЙНДЖЕР
 |
| Вікторія Горбунова |
“Якось один із моїх вчителів на запитання, чим обдаровані студенти відрізняються від пересічних, відповів: “Кожен із них прочитав книг більше, ніж всі інші разом“, – розповідає психотерапевт Вікторія Горбунова.
Вона каже, що бажання дитини придбати книжку та прочитати її залежить від кількох факторів. Це – привабливість обкладинки, співзвучність назви, малюнків та тексту з тим, що в певний момент приваблює дитину (якщо фанатіє від драконів, то їй сподобаються книжки про цих міфічних тварин).
Дитина може обирати книжки за мультиком чи фільмом, які імпонують, які читають друзі та які активно рекламують. З віком важливими стають жанр та автор.
“Дітей часто захоплюють серії, бо це можливість зануритись у цікавий світ, подорожувати і переживати пригоди разом з героями, уявляти себе ведмедиком Паддінгтоном чи Герміоною Грейнджер“, – пояснює психотерапевт.
Психотерапевт каже, що якісна художня література розвиває емоційний інтелект – здатність розуміти себе та інших, вправно спілкуватись, ефективно вирішувати конфлікти, будувати безпечні стосунки, вміти окреслювати свої межі без травмування інших.
Втім, є такі книжки, що пропонують недієві моделі поведінки, або й шкідливі в психологічному сенсі: коритися долі чи приховувати почуття.
“Наприклад книжка, в якій герой, який позиціонується як привабливий, б’є іншого лопатою і це вважається адекватною реакцією на кривду – навряд чи пропонує добру модель. Або п’є, щоб впоратись зі стресом, або опускає руки і вирішує покінчити з собою у важкий період життя“, – зазначає Вікторія.
Всі такі сценарії психотерапевт рекомендує батькам принаймні коментувати як хибні та пропонувати конструктивні моделі.
Обговорення та обдумування прочитаного – важливий елемент читання. Саме тут оформлюється ставлення дитини, формуються висновки.
 |
КНИЖКА НІКОЛИ НЕ ЗАМІНИТЬ КОМП’ЮТЕРНУ ГРУ
Деякі батьки, які не читають своїм дітям, не думають, що втратили щось, каже Вікторія.
Мовляв, нині у доступі купа інших занять, крім читання.
“Коли я була дитиною, то “не читати“ означало буквально не отримувати інформації. Тепер можна гортати стрічку в соцмережах, заглядали на різні сайти та шукати інформацію у блогах, дивитись відео, слухати аудіокнижки, грати у комп’ютерні ігри“.
Вікторія пояснює, що книжка ніколи не замінить ту ж комп’ютерну гру.
У книжці можна поринути в історію, побути у додатковій реальності, що твориться спільною уявою автора і читача. Цього не можна зробити у грі за прописаним заздалегідь сценарієм.
Звичка читати, за словами психотерапевта – це здебільшого культурно-сімейна традиція плюс особистий досвід. Якщо така традиція в родині відсутня, то допомогти почати читати можуть друзі, школа або захоплення якоюсь екранізацією.
“Якщо ви ніколи не колядували на Різдво, то не будете робити цього, попри те, що знаєте, що інші колядують.
Але якщо якоїсь зими вас запросять друзі на Коляду чи Щедрий вечір, або ви поїдете в місцевість, де всі водять козу, то що відбудеться?
Посіється зернинка традиції, вам стане цікаво, ви захопитесь і, можливо, долучитесь до когорти різдвяних святкувальників. Так само і з книжками“, – розповідає психотерапевт.
ТЕКСТ – ЯК РОЗФАРБОВКА, КОЖЕН ДОДАЄ ВЛАСНІ КОЛЬОРИ
 |
| Олександр Музика |
“Будь-який текст породжує творчість, бо ми про нього думаємо, візуалізуємо, препаруємо. В кожній голові він інший. Текст – як розфарбовка, кожен розфарбовує її по-своєму, додає інші кольори. Натомість, аудіовізуальна інформація з гаджетів є готовою до сприймання”, – каже психолог Олександр Музика.
За словами психолога, не йдеться про те, що гірше, а що краще. Втім, книжка розвиває психіку дитини. Відбувається це за допомогою сюжетно-рольових ігор на основі книжок, а також – наслідування дорослих та інших дітей.
Олександр пояснює, аби привчити дитину до читання, вона має бачити, що люди, які її оточують, читають і отримують від цього задоволення. Важливим є і процес навчання читанню. Він має нагадувати тривалу (місяці й роки) гру.
“Це не має бути гра у школу з суворими вчителями, типу “зараз ми сядемо за стіл і годину будемо читати, а після того я дозволю тобі подивитися мультфільм”. Це має бути гра із зміною ролей і поступовим ускладненням правил і сюжету, із взаємодією дитини з дорослими”, – говорить Олександр.
Розпочати психолог радить з квесту, за яким він вчив читати свою дочку. Наприклад, вдома у різних місцях розмістити картинки з абетки, де є літера, малюнок і віршик. І гуляючи, ніби випадково наштовхуватись на одну з картинок, називати літеру та зачитувати вірш. При цьому, дитина має бачити, що дорослому теж цікаво.
А от сюжетно-рольові ігри за книжками у дошкільному віці – це моделювання людських відносин.
Якщо дитина знає правила гри, її приймають, з нею хочуть гратись, вона має високий статус. Як тільки дитина цих правил не знає, як правило, їй демонструють, що вона небажана у грі.
Крім цього, у тих таки комп’ютерних іграх, на відміну від книжки, немає каральних санкцій. Там все можна почати спочатку, піднятись на нові рівні. Часто у дітей формується таке ж уявлення про життя.
Втім, найважливішим у читанні психолог називає обговорення книжки з дитиною. Каже, треба, щоб дитина усвідомила, що її думка та погляд мають значення, навіть якщо вони інші – вони все одно важливі.
“Суб’єктність дитини починає розвиватись із двох років. Як тільки дитина каже “я”, вона ніби потребує утвердження цього, потребує, щоб це “я” було визнане. Зрозуміло, що дитина повинна при цьому розуміти, що в інших теж є свої “я”. Але якщо дитині у 2 роки не дати якоїсь самостійності в діях та судженнях, вона буде опиратись, але дорослі можуть її перемогти. Другий етап буде у 12-13 років, коли дитина знову прагнутиме, щоб до неї дослухались. І якщо в цей час не дати самостійності дитині, то коли їй буде вже 32-33 і батьки вирішать дати їй самостійність, то вона не захоче її взяти“.
ВИДАВНИЦТВАМ – ПУБЛІКУВАТИ, ВЧИТЕЛЯМ – НЕ НАПОЛЯГАТИ, БАТЬКАМ – ЧИТАТИ
 |
| Володимир Брискін |
Є кілька факторів, від яких залежить те, як читають діти.
Перший – діти читають так, як читають їхні батьки, впевнений співзасновник дитячого видавництва “Теза” Володимир Брискін.
Це підтверджує і дослідження “Читомо”: кожен третій опитаний, який ніколи не читав книжок, каже, що йому в дитинстві не читали батьки.
Втім, видавець говорить, що серед причин є й прогалини у видавництві книжок.
Мовляв, найбільше дитячих книжок продають для дошкільнят, дещо менше – для дітей початкової школи, ще менше – для середньої та старшої.
“Це – замкнене коло. Через “культуру не-читання“ підлітки втрачають бажання читати. У 14 років книжка конкурує з друзями, комп’ютерними іграми та першими побаченнями.
Тому для такого віку тиражі книжок є невигідними для видавців – і вони випускають менше. Та часом підлітки, може, і знайшли б собі щось цікавеньке, але ж вибір невеликий“, – пояснює видавець.
За словами Володимира, значення має і розташування дитячих книжок у книгарнях. Навряд чи дитина шукатиме собі книжку за літерами та авторами. Добре, коли є розподіл за віковими категоріями або ілюстраціями.
Але там ризикують загубитись книжки для дітей 12-14 років.
Справа в тому, що видавці намагаються оформити їх по-дорослому, а книгарні розподіляють такі книжки між “дорослими” полицями. Ще одна причина – це не завжди актуальна шкільна програма.
“Коли дитину змушують читати текст, де розповідають про життя, яке їй зовсім не близьке, то у неї поготів може зникнути бажання до читання.
Добре, коли вчитель бачить настрій класу і може знайти більш сучасні замінники“, – говорить Брискін.
Останнє, що має значення, на думку видавця – культура поводження з грошима. Він вважає, що дітям надто пізно починають давати кишенькові гроші.
Коли у 15-16 років вони отримують перші кошти, то витрачають їх так, ніби “дірвались”. У них не вкоренилась звичка “мав 100 гривень, проходив повз магазин – вийшов з книжкою”.
“Якщо не акцентувати на книжках як на формі, а говорити про читання загалом, то читання є більш поширеним, ніж купування книжок.
І ще невідомо, як рахувати такі цифри. Наприклад, у програмі 7-го класу є книжка “Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських“ Марини Павленко.
Так-от, за рік продають 3-4 тисячі примірників цієї книжки, а на піратських сайтах скачують 11-12 тисяч разів“, – говорить видавець.
У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ ГОВОРЯТЬ ПРО ПОГОДУ, У НІМЕЧЧИНІ – ПРО КНИГУ
“Культуру не-читання” в Україні Брискін пояснює радянським міфом. У старшого покоління вдома була розкішна бібліотека. Та чи читали ці книжки?
Видавець каже, що тоді вимірювали не читання, а кількість відвантажених книжок. Так у людей зникало бажання читати – можна було просто показати домашню бібліотеку.
“У 90-х класно було сказати: “Стільки-то радянських сімей підписалось на те чи інше видання“.
Потім були роки, коли було не до читання, а до виживання. Згодом стався великий вибір книжок, але книгарні у містах, де менше 50 тисяч людей, зникли. Тобто фізична доступність книги зменшилась. Нині в Україні і 500 книгарень не нарахуєш“.
За дослідженням “Читомо”, найчастіше книги купують якраз у маленьких місцевих книгарнях (на це вказали 25% читачів), на ринку (20%), у великих книжкових мережах (17%), у супермаркетах (12%), на книжкових ярмарках/виставках (12%), у великих інтернет-магазинах книжок (10%).
Натомість у Німеччині найбільше споживання книжок на душу населення. Володимир Брискін каже, що держава штучно створила умови для читання.
- Є фіксована ціна: книжка коштує однаково що в селі, що в центрі великого міста.
- Функціонує унікальна система доставки: найбільший національний оператор має спеціальні тарифи та види упаковки для доставки книжок. А відправити книжку дешевше, ніж надіслати щось інше цієї ж ваги.
- Якщо в книгарні немає якоїсь книжки, її можна замовити на місці, оплатити одразу чи потім – і упродовж трьох днів її доставлять.
- Налагоджена бібліотечна система. Наприклад, йдучи ввечері зі школи чи з роботи, можна провести читацькою карткою біля дверей бібліотеки та кинути книжку в автоматичний кошик прийому.
Та й реклама постійно пропагує читання: у фільмах, серіалах, новинах. Саме тому у Німеччині прийнято говорити про книжку, як у Великій Британії – про погоду.
