Я був дуже спантеличений, коли розповідав другові про своїх дітей та мимоволі сказав, що перед роботою буджу сина. Товариш перебив мене: «Зачекай, а скільки Андрієві років? Невже він не може наставити будильник?»
Ми обоє добре знали, що Андрієві шістнадцять. У мене не було відповіді на питання товариша. Я почувався лисим чоловіком, якого запитали, навіщо ти носиш гребінець у кишені. Ми з дружиною дотримувались такої моделі поведінки з того часу, коли народилися наші діти. Та я збагнув, що ці звички тепер є недоречними.
Саме тому ми вирішили звертати більше уваги на різні етапи батьківства та виявити, що варто змінити у нашій стратегії виховання молодшої доньки та сина-підлітка. Проаналізувавши це, ми трансформували наш підхід до виховання та зуміли краще підготувати дітей до самостійного життя.
Етап перший: керівник
В перші роки життя дитини батьки роблять все для неї: годують, купають, вдягають в чистий одяг, заколисують. Вони виконують функцію доброзичливого керівника, який дає вказівки та допомагає із їхньою реалізацією. Мама й тато знайомлять малюка із зовнішнім світом. Вирішують, куди ходити із ним на прогулянку, з ким обмежити спілкування, а з ким, навпаки, бачитись ледь не щодня.
Цей етап батьківства покликаний допомогти люблячим батькам в зростанні дитини від дисципліни до самодисципліни.
Мама й тато постійно послуговуються словами «Так, тому що…», «Ні, тому що…». Батьки не тільки критикують чи сварять дітей, а намагаються поснити їм причину заборони того чи іншого їхнього бажання.
Перефразовуючи вислів Святого Письма, «хто щадить різки, ненавидить сина; хто ж його любить, той завчасу карає» (Приповідки 13:24) йдеться про те, що дітей потрібно любити, повчаючи їх.
Етап другий: тренер
Коли наші діти були ще маленькими, дружина почала передавати їм свої знання та навики. Вона навчала їх звечора підбирати одяг, аби вранці швидше збиратися в садочок чи школу. Вчила куховарити: спершу готувати пластівці з молоком чи йогуртом, далі залучала до приготування більш складних страв.
З огляду на мій нестабільний графік на роботі, мені зрідка вдавалось займатись вихованням дітей. Але на вихідних чи під час відпустки я розповідав їм про особливості роботи, що таке заробітна плата, пояснював важливі суспільні речі. В ігровій формі я навчав дітей проходити співбесіду, працювати, кар’єрно зростати та зрідка навіть звільняв із роботи.
Приміром, спершу вони поливали квіти, які росли на клумбі біля будинку, згодом допомагали полоти бур’ян. Незабаром дітям вже не потрібно було нагадувати поливати квіти, вони самостійно відповідали за цей аспект хатніх справ.
Ідея зводилась до того, щоб не тільки навчати дітей поратись по дому, але й заохочувати їх до зростання від допомоги батькам до самостійного керівництва.
Ми часто намагалися допомогти прояснити дітям наслідки їхнього вибору, а не просто нав’язували свою модель поведінки. Ми послуговувались словами «Ти радше зробив би це….чи щось інше?» Очевидно, ми не підштовхували їх до чогось неправильного чи некорисного; ці слова були інструментом, який допомогав отримати досвід у прийнятті власних рішень.
Етап третій: радник
Рано чи пізно батьки перестають відігравати найбільший вплив на життя дитини. Якщо ви ще не досвідчили того часу, вам все одно його не уникнути.
Цей етап батьківства покликаний допомогти люблячим батькам в зростанні дитини від залежності до незалежності.
Він відбувається переважно в підлітковому віці, коли син чи донька вже розуміє багато речей та може відрізнити, де правда, що правильно та справедливо.
Більшість батьків продовжують виховувати підлітків так само, як виховували їх в ранньому дитинстві чи молодшій школі. Коли діти починають відокремлюватись від родини, ми перешкоджаємо їм в цьому так, ніби прагнення незалежності це неправильно. Насправді, ж це саме те, що потрібно підліткам. Ми повинні заохочувати їх до самостійності та скеровувати у правильному напрямку.
Найважливіші слова, які в цей час можуть сказати батьки своїм дітям: «Це рішення ти можеш прийняти самостійно».
Коли діти просили дозвіл на те чи інше їхнє бажання, ми часто запитували їх, а яке рішення вони б прийняли, якби ми надали їм можливість вирішити самостійно. Ми закликали їх бути відповідальними за свої дії.
Ми пропонували їм можливі варіанти та попереджали про, ймовірні, наслідки неправильних рішень. Та все ж залишали їм можливість обрати найкращий на їхню думку варіант. Звичайно, ризик неправильних рішень був великим. Вони часто помилялися, але з часом навчилися обирати найкращий варіант.
Етап четвертий: консультант
Жодні слова не можуть описати переживання батьків, діти яких розпочинають навчання в університеті чи іншому вищому навчальному закладі. Це не просто на різних рівнях, але легше прийняти, якщо мама й батько коректно виконували свої батьківські обов’язки на трьох попередній етапах батьківства.
В цей час батьки виконують здебільшого роль консультанта, людини, яка готова вислухати, допомогти та порадити тоді, коли дитині це потрібно.
Як Соломон, який писав: «Мій сину, будь розумний і радуй моє серце, щоб я знав відповісти тому, хто мене ображає» (Приповідки 27:11)». На цьому етапі батьки мають молитися за дитину, підтримувати її, вірити у неї та допомагати, якщо виникне така потреба.
Кожен період батьківства має певні виклики, але останній – найскладніший. В цей час рідним потрібно усвідомити, що дитина виросла і її потрібно відпустити. Майже двадцять років батьки виконували різні ролі в житті дитини. Вони були керівниками, тренерами, радниками. Продовження будь-якої з цих ролей лише спровокує конфлікт та, ймовірно, стане поштовхом до руйнації взаємин.
Що ми зробили, коли настав цей час? Підібрали слова, які допомогли якнайкраще підтримувати контакт із нашими дітьми: «Дайте нам знати, якщо буде потрібна наша допомога». Це дозволило нам підкреслити ще раз те, що ми завжди відкриті до наших дітей, але також поважаємо їхню незалежність.
Ви стикнетесь із тим, що періоди батьківства не мають чітких часових рамок, вони часто накладаються один на одного.
Зрештою, різні діти потребують індивідуального підходу у переході від одного етапу дорослішання до іншого. Та важливо розуміти, що батькам потрібно бути гнучкими, дітей не можна виховувати однаково, коли вони навчаються в молодшій школі, і коли доросли до підліткового віку.
Будьте поряд із ними на усіх етапах дорослішання, інколи помиляйтесь, інколи навчайтесь разом. Поважайте їхню незалежність, але покажіть, що ви завжди чекаєте на них та готові прийти на допомогу.
Переклад: Уляна Іванишин
Джерело: The four phases of parenthood by Bob Hostetler
Інститут родини та подружнього життя УКУ
