«Ефект доміно» (гомо)сексуальної революції

Американська Асоціація Психотерапевтів (American Psychological Association APA), викресливши гомосексуалізм зі списку хвороб у 1973, перейшла Рубікон у сексуальній революції і зробила прецедент на майбутнє. Відтоді єдиним критерієм норми статевої поведінки стала думка більшості, а не природній закон та моральні принципи, як було раніше. Якщо думаєте, що узаконивши гомосексуальні відносини, гендеристи на цьому зупиняться, то глибоко помиляєтеся. Адже легалізація одного відхилення у сексуальній сфері по суті започатковує ланцюговий процес і дозволяє рано чи пізно очікувати, що цей виняток застосується і до всіх інших.

1. Зоофілія

У 1969 році у Німеччині було легалізовано зоофілію, але під тиском зоозахиників німецький уряд у 2012 році рекриміналізував зоофілію, яка знову почала вважатися кримінальним злочином¹. Причиною цього стали прагнення зоофілів зареєструвати цивільні партнерства зі своїми об’єктами кохання, а також знущання над тваринами, яких використовували для задоволення сексуальних потреб².

Австрійський прихильник гендерних концепцій Петер Сінгер (Peter Singer) натомість вважає, що «зоофільські шлюби» або «транс видові зв’язки» повинні не лише заохочуватися, але й бути легалізовані. Адже критика інтимних відносин з тваринами може розцінитися як форма трансвидового шовінізму, що схоже за характером до «злочину гомофобії»³.

52-річний бібліотекар з Мюнхена Міхаель Кіок, який живе «у зв’язку» зі своєю восьмирічною вівчаркою Цессі пояснив журналістам, що «зоофіли були принесені у жертву лінивого компромісу: “Не маємо нічого спільного з людьми, які використовують тварин. Хочемо для них те, що найкраще. Не може бути так, що задовольняючий обох сторін сексуальний контакт може бути заборонений, бо некорисний для видів, яккщо і надалі триває знущання над тваринами у сільському господарстві»⁴. Офіційно рахується, що в Німеччині мешкає близько 100 000 зоофілів (фактично ця кількість може бути у кілька разів більше), хоча її міжнародним центром визнали сусідню Данію. Там навіть існують стайні, куди за секс з кіньми з’їжджаються туристи з цілої Європи і ладні платити 170 євро за ніч. Також зоофілам надають для «спеціальної прогулянки» домашніх тварин, зокрема псів⁵.

2. Педофілія.

Іншим постулатом гендеристів є узаконення педофілії, як ще однієї форми сексуальної орієнтації. Один з лідерів міжнародної мережі поширення дитячої порнографії після свого арешту аргументував свою невинність наступним чином: «Наша боротьба – подібна до тієї, яку вели антипрогібіціоністи. Ми вимагаємо свободу вираження для тих, хто вважає, що любити дітей – це правильно. Коли немає насильства, дитина згідна, увага дорослого і стосунки між двома повинні вважатися законними»⁶. У 2006 році у Голландії виникла партія за любов до ближнього, свободу та різноманіття (PNVD), яка у своїй програмі вимагала легалізації зоофілії, зниження віку згоди з 16 до 12 років з подальшим його скасуванням, узаконення дитячої порнографії і дозволом з’являтися оголеними у публічних місцях⁷. Засновник цієї партії Адфан ден Берг мотивував це, що «виховувати дітей – означає також і призвичаювати їх до сексу. Заборона розвиває у дітей ще більшу цікавість»⁸. Сама партія розпалася у 2010 р. оскільки не зуміла набрати потрібних 570 підписів для політичних виборів.

Так нещодавно, німецька студентка медицини в університеті Вюцбургу Міріам Хейне (Miriam Heine) доводила, що кожен може народитися педофілом, а отже кримінальна відповідальність за такі вчинки є формою дискримінації за сексуальною орієнтацією⁹.

Власне існування самої гендерної ідеології фактично означає легалізацію педофілії як норми. Адже на думку тих же «Стандартів Сексуальної освіти” людина є від початку сексуальною особою, тому сексуальну освіту потрібно розпочинати від народження¹⁰. Одна з її авторів, голландський сексолог Андерін Ван дер Доеф (Аnderijn van der Doef) вважає, що сексуальні відчуття мають навіть немовлята, а збереження невинності – це невірна дорога¹¹. Це з одного боку призводить до висновків, що всі наші сексуальні потяги є природними та варто їх реалізовувати від моменту усвідомлення своїх потреб та здатності дати вільну згоду. Спільною рисою визнаних на Заході гендерних індентичностей з одного боку та педофілії з іншого є нарсицизьким тип особистості. Однією з ознак нарсицизму є знищення відмінностей, тобто і людина у іншому вбачає своє відображення. Якщо гей прагне у відносинах з іншими чоловіками заповнити дефект своєї мускуліності, то «педофіл вбачає у дитині своє дитяче відображення. В клінічній практиці відомо, що багато педофілів страждають на характеристичну патологію нарсицизму»¹². Також не варто забувати, що в Голландії чи США завжди за рухами у справі легалізації педофілії стояли ЛГБТ товариства¹³.

Варто згадати, що у 1980 році голландська організація геїв (COC) „прийняла позицію згідно якої лібералізація педофілії має розглядатися як ціль гомосексуалістів … і що граничний вік [для статевих актів] має бути знесений. Через усвідомлення спорідненості між гомосексуалізмом і педофілією, СОС сприяє тому, щоби дорослі  члени організації були більш вразливими на еротичні прагнення молодих представників власної статті, а через це відбувалося розширення гомосексуальної ідентичності»¹⁴

У США навіть існує Північноамериканська асоціація бойлайверів (North American Man/Boy Love Association, скор. NAMBLA), яка виступає проти використання віку як єдиного критерію дозволу сексуальних відносин з юнаками.

Її члени вимагають припинити переслідувати чоловіків і юнаків, які взаємно і вільно вступають у інтимні відносини. Вони закликають приймати закони, які хоча й захищають дітей від небажаного сексуального досвіду, у той же час залишають за ними право визначати види і способи їхньої сексуальної практики»¹⁵. Вимагаючи змінити вік сексуальної згоди вони, на їхню думку, таким чином виступають за розширення прав і можливостей молоді у всіх сферах, а не тільки сексуальній.¹⁶. Члени NAMBLA неодноразово притягувалися до кримінальної відповідальності за насилля над неповнолітніми та володіння дитячою порнографією (вони також закликали звільнити всіх засуджених чоловіків за інтимні відносини з неповнолітніми¹⁷)¹⁸. Найвідомішою судовою справою було провадження «Керлі проти NAMBLA». У 2000 році подружжя Роберта і Барбари Керлі (Curley) звинуватили активних членів організації Чарльза Джейнсі (Charles Jaynes ) і Сальваторе Сікарі (Salvatore Sicari), у жорстокому вбивстві їхнього сина Джеффрі Керлі, тіло якого після смерті вони спотворили.

Прокурори під час судового засідання наполягали, що NAMBLA» є тренувальним майданчиком для педофілів, які обмінювалися там досвідом заманювання і пошуків дітей для сексу¹⁹. Проте суд штату Массачусетс став на бік організації і визнав, що позов порушує конституцію США на свободу слова²⁰. Хоча ЛГБТ та феміністичний рух на початку підтримували тісні контакти з NAMBLA, тепер намагаються відмежовуватися від неї. На думку гей-лобіста Стіва Ендіна «якщо «зв’язати [питання любові чоловіка і хлопчика] з питанням прав геїв, то останніх вам не бачити ніколи. На думку активістів ЛГБТ у відмові підтримати NAMBLA мова йде не про те, хто має рацію, а хто ні, а у політичній наївності та бажанні уникнення дискредитації руху за права гомосексуалістів²¹.

Тут варто також пригадати, що ікона гендерного руху Сімона де Бовуар (Simone de Beauvoir) разом з Жан Полем Сартром (Jean-Paul Charles Aymard Sartre), Мішелем Фуко (Michel Foucault) та іншими 66 відомими французькими філософами та політичними діячами того часу опублікували відкритий лист французькій газеті, у якому захищали трьох чоловіків (Дежаге, Галье і Буркхарда), яких засудили за розтління неповнолітніх²² У зверненні вони написали, що вважають, що існує явна диспропорція, з одного боку, між кваліфікацією «злочину», що виправдовує таку тяжкість, і характером передбачуваних дій; з іншого боку, між застарілою природою права і повсякденною реальністю суспільства, яке прагне визнати існування сексуального життя у дітей і підлітків»²³.

3. Інцест

Один з відомих польських гедеристів Ян Гартман (Jana Hartman) висловився, що може бути, що прекрасна любов брата і сестри є чимось вищим, ніж найшляхетніший романс не кровноспоріднених між собою людей? Якщо вдасться гармонійно пов’язати материнську любов або братсько-сестринську з еротичною, то досягається вища якість любові і зв’язку. Здається, що впадає останнє найсильніше табу земної кулі, яким є заборона інцесту. Що сьогодні може використовуватися для заборони інцесту?»²⁴ Данський професор права Ванг Греве (Vagn Greve) також не бачить проблеми, якщо дві дорослі особи, наприклад, батько і донька, хочуть бути разом. Він не бачить жодної різниці між легалізацією гомосексуальних зв’язків та допущенням кровноспоріднених зв’язків інцесту»²⁵.

Натомість депутат парламенту Данії Перніле Скіппер (Pernille Skipper) назвала покарання за інтимні відносини між родичами «старомодним і гротескним підходом до сексу та родини»²⁶.

Хоча в кінцевому рахунку, інцест легалізувати там не вдалося, все ж спроби це зробити не припиняються. Подібні дискусії точаться також у Швейцарії, Німеччині, а у деяких західноєвропейських країнах (Бельгія, Голландія, Франція чи Люксембург) покарання за інтимні відносини між родичами було навіть скасовано. У Швеції ж влада офіційно дозволила шлюби між зведеним братом і сестрою, якщо один з біологічних батьків у них не є спільним²⁷.

4. Некрофілія

У 2016 році на щорічному молодіжному зібранні Народної Партії Лібералів Швеції «LUF» більшість членів підтримало легалізацію інцесту між родичами та узаконення некрофілії (статевих відносин з між людьми та тілами мертвих людей)²⁸. Очільниця цієї молодіжної партійної організації Цецілія Джонсон (Cecilia Johnsson) у інтерв’ю одній шведські газеті сказала, що законодавство не повинно втручатися у сферу сексуальних відносин, а в підсумку заявила, що

 «померлий сам повинен вирішувати, що буде діятися з його тілом після смерті.

Якщо відбувається, що хтось хоче, щоб його тіло було передане до музею чи на наукові дослідження, то може хтось і захоче передати його і на секс, то це право має бути задоволене»²⁹.

Хоча вона сама як і її партія офіційно у своїх програмах не вказують про безпосереднє узаконення сексуальних відносин з померлими, але юристи застерігають, що пропоновані ними зміни відкривають шлях до легальності або принаймні відсутності покарання за некрофілію³⁰. У своєму маніфесті радикальної культури « Філософія нової музики» один з головних представників Франкфуртської школи неомарксизму Теодоро Адорно (Theodor Adorno) написав «останнє збочення норми – це універсальна некрофілія, яку згодом важко буде відрізнити від норми, яка стане другою природою»³¹.

Чи існують межі?

«Трансформація системи стать/гендер не тільки усуває структури, що здійснюють репресії щодо сексуальної поведінки, але і тягне за собою постійні відновлення нових форм гендеру і сексуальності». Як пише американський письменник та гей-активіст Чальз Сільверстейн (Ch. Silverstein ) «Окрім гомосексуалізму Діагностично-статистичний підручник психічних розладів (DSM) називає також садизм, мазохізм, ексгібіціонізм³², вуайєризм³³, педофілію та фетишизм психічними відхиленнями. Якщо немає об’єктивного незалежного підтвердження, що гомосексуальна орієнтація сама в собі є ненормальною, які тоді існують виправдання включення будь-якої поведінки до DSM? (…) Усунення гомосексуалізму з DSM було нашим короткотривалою метою. Наша довготривала мета – усунення з DSM різних визначених сексуальних збочень та відхилень і парафілії³⁴ так і не була реалізована»³⁵. Чальз Сільверстейн прогнозував, що парафілії є культурним та тимчасовим явищем, яке ймовірно зникне з DSM якщо є згода на секс³⁶.

Отже, викресливши гомосексуалізм зі списку хвороб по суті запустили ефект доміно сексуальної революції, і тепер при легалізації кожного наступного сексуального збочення будуть посилатися на попередній прецедент. Все одно за зразком та аргументами будуть слугувати події далекого грудня 1973 р, пов’язані з нормалізацію гомсексуалізму Американським асоціацією Психотерапевтів. Адже гендер – це чергова утопічна ідеологія атеїстів, для яких на цей раз ідолом став секс.³⁷