Що відбувається, коли бракує батька? На які небезпеки наражається дитина, якщо її виховують без тата? Чого має остерігатися мати, позбавлена контакту з чоловічими й батьківськими виховними принципами?
Роздуми, які буде викладено в цьому розділі, мають на меті описати ті проблеми виховного процесу, які можуть виникнути за умови значної або повної відсутности чоловічого й батьківського внеску. “Неприсутність” батька, звичайно, може означати як його фізичну відсутність, так і замалу здатність збагачувати виховний стиль родини своїм внеском.
Небезпеки частіше виникають у тих ситуаціях, в яких мати змушена сама виховувати дитину й у котрих, насправді, дуже багато залежить від її характеру, особистої рівноваги й від того, наскільки в неї, подібно, як у кожної людини, розвинуті “батьківські” риси. Негативні тенденції, описані на цих сторінках, можуть також проявитися в повних сім’ях, з обома батьками, в яких, однак, ніхто з них не виконує вимог батьківського кодексу або ж у котрих заслабкою є виховна взаємодія подружніх партнерів.
“Нищення” матері
Найхарактернішим і найнебезпечнішим результатом відсутности батька є, поза сумнівом, можливість “знищення” матері. У ситуації, яка трапляється найчастіше, мати, котра зазнає “нищення”, відчуває, що дитина, використовуючи її природну доброту й відкритість, до решти виснажує її сили. Без регуляційного втручання батька виникає небезпека, що дитина буквально “з’їсть” її. Такого фіналу, наголосимо ще раз, можна уникнути, оскільки чимало матерів виконують вимоги батьківського кодексу навіть ліпше, ніж їхні подружні партнери.
Материнську психологічну терплячість можна окреслити за допомогою таких, надзвичайно характерних, формулювань: “Моя дитина мене не слухає, добиває мене, доводить до відчаю, виводить з рівноваги, доводить до шаленства, не можу цього більше витримувати” або “Не знаю, який підхід застосувати до нього, вже все перепробувала, в мене просто руки опускаються, постійно мушу над ним висіти, бо инакше нічого не робить”.
“О пів на дев’яту ранку я вже цілком нервово виснажена, – зізнаються багато матерів, – бо зібрати його до школи так, щоб він не запізнився, – це завдання, яке перевищує людські сили.” Інші вислови, які часто можна почути від матерів, звучать так: “Марную на нього своє життя, вже не даю собі ради, часом боюся й ставлю собі запитання, що буде за рік, якщо все це не зміниться?” А иноді лунають просто-таки драматичні твердження: “Часом мені здається, що я його ненавиджу, вже навіть не знаю, чи люблю його, чи ні; хотіла б його кудись відіслати, хоча б на тиждень”. Такі страждання – характерні ознаки відчуття знищення чи виснаження власних сил і засобів.
Ніхто, навіть діти, не має права “добивати” матері, й чоловіча ментальність може допомогти їй не кинутися в безодню безмежної готовности. Чоловік може вказати на ті аспекти її виховного стилю, які провокують дітей на подібні поведінкові реакції, що призводить до того, що стають нестерпними й деструктивними. Без можливости діялогу й контактування з чоловічою ментальністю, матері частіше починають скочуватися вниз площиною власних підходів, які є в них вродженими, але котрі одночасно можуть бути згубними з виховної точки зору.
Ми вже розглянули деякі з них у попередніх розділах, а тепер додаймо ще кілька.
Дитяча неволя
Тенденцію реалізувати себе “через” дитину, прагнення розмістити її в центрі свого життя, власну емоційно-афективну схильність часто окреслюють фразою “жити для дитини”, однак за позитивним враженням, яке може викликати це формулювання, насправді криється потужний психологічний вірус, якого слід остерігатися.
Спостерігаючи таке емоційно-афективне налаштування (навіть якщо воно не цілком усвідомлене), дитина починає розуміти, що вона є надзвичайно важливою для матері, аж до тієї міри, що без ніжности, зізнань, позитивних результатів у школі чи радости, яку вона може принести їй, мати “сплачеться”. Внаслідок цього в дитини виникає відчуття того, що вона має велику владу над матір’ю: дитина ставитиме їй будь-які умови, бо вважатиме, що мати не може “дозволити собі” зіпсувати “добрі стосунки” з нею. Якщо матір не має особистого життя, задовільних подружніх стосунків або інших дітей, які можуть дарувати їй радість, то, наймовірніше, що саме так і станеться. Мати, “заражена” цим вірусом, терпітиме все, занадто швидко забуватиме про погану поведінку дитини та ті кривди, яких син або донька завдали їй: “Можливо, вона й гнівається, але несерйозно, – припускає дитина, відгадуючи думки матері, – за хвилю заспокоїться й прибіжить до мене”.
“Через десять хвилин після покарання, яке я заслужив, – розповідає хлопець, – моя мати заходить до кімнати й запитує мене: «Ти вже заспокоївся чи ще гніваєшся на мене?» Фактично це вона просить у мене пробачення”, – робить дуже реалістичний висновок підліток.
Така емоційна слабкість матері зміцнює найбільш незрілі риси дитини, створюючи умови для того, щоби вона почала поводитися як домашній тиран. Прагнення, які не регулюються обмеженнями й принципом взаємности, перетворюються на претензії, а діти стають ненажерливими пташенятами. Вони поводяться так, немовби їхні потреби були законами, що їх слід виконувати. Не визнають за матір’ю права давати або відмовляти, роблячи її морально зобов’язаною забезпечувати їх усім, чого хочуть.
Вісімнадцятирічний син, сидячи на канапі біля матері, може наказати їй: “Принеси мені щось пити!”, або рішуче заявити, що батьки повинні його утримувати до того часу, поки він не знайде такої роботи, яка йому підходитиме. Буває, що дитина вимагає такого рівня споживання, який перевищує можливості сім’ї (не дбаючи при цьому про зусилля чи економічні труднощі батьків) або починає використовувати в стосунках з ними жорстокість, яка нищить матір та инших членів родини.
Той рівень егоцентризму, якого дитина колись досягла в стосунках, котрі відзначалися емоційною слабкістю матері, призводить до того, що далі підтримувати ці взаємини стає неможливо. Того, хто жив ілюзією, що він дуже потрібний і незамінний, наділили необмеженою владою ті, котрі, хилячись до його ніг, виявляли йому занадто велику відданість і демонстрували своє схвалення та почуття до нього. Таким чином, дитина може перетворитися на тирана, який нищитиме життя тих людей, які люблять її. Велика жіноча схильність оберігати й живити іншу особу може призвести до того, що мати не помітить невидимої межі, яка відділяє необхідну відкритість і готовність щодо дитини від втрати самої себе, служіння її добру – від перетворення на служницю дитини, любов – від виконання забаганок. На жаль, нині часто можна побачити батьків, яких власні діти перетворили на невільників або осіб, котрі утримують своїх гнобителів.
Чоловічі риси (притаманні, сподіваємося, батькові, а також, певною мірою, і матері) за самою своєю природою дають змогу ефективніше уникати таких крайнощів. Мужність менше побоюється, висловлюючись розмовною мовою, поставити дитину на місце, яке є відповідним для неї, демонструючи, що не занадто боїться втратити її любов. Таким чином батько або мати показує дитині, що може жити без її доброї поведінки й не прагне отримати її схвалення будь-якою ціною. Навіть якщо дитина сердита, життя батьків однаково “йде своїм ходом”. Чоловічий підхід допомагає дитині зрозуміти власні обмеження, дає їй змогу усвідомити, що вона є важливою, але не необхідною, вказує їй на відповідне місце, яке вона повинна займати в сім’ї й у житті батьків, але розвіює її переконання, що вона є центром світу.
Урок, який батько таким чином дає дитині, фактично можна прирівняти до такої заяви: “Я дуже хочу мати з тобою добрі стосунки, але не будь-якою ціною. Не дозволю тобі впливати на мене, влаштовуючи різні сцени, щохвилини змінюючи настрій чи вдаючись до неадекватної поведінки. Я вмію все це правильно оцінювати, але в цей час зможу дати собі раду без тебе, й це не перешкодить мені черпати задоволення з інших джерел”. Користуючись категоріями, характерними для їхніх стосунків, позицію батька можна окреслити так: “Ти – важлива частина мого життя, але не є для мене всім”.
Якщо дитина не пройде через таку зміну пропорцій, не зможе підтримувати зрівноважених стосунків, що базуватимуться на взаємності; в неї збережеться тенденція бути “зозулею”, яка намагається виштовхати з гнізда інших пташенят і позбавити людей, котрі її люблять, особистого життя, очікуючи, що житимуть так, як мама, – тільки для того, щоб задовольняти її потреби.
