На сторінках газети L’Osservatore Romano Нікола Ріккарді з Ордену Менших братів розповідає про внесок францисканців в боротьбу з лихварством, що процвітала на рубежі Середніх віків і Нового часу.
Лихварство, як виразка суспільства, засуджувалася ще в Декреті Граціана, зведенні канонічного права, який був створений близько 1140 року. Другий Латеранський собор 1139 року забороняв церковне поховання лихварів, тим самим відділяючи їх від християнської громади.
Незважаючи на церковне засудження, лихварство розвивалося, досягши особливо значних масштабів в період з XIII по XV століття, багато в чому завдяки прихильності міської влади до єврейського кредиту.
Розвиток промисловості і торгівлі привели до зростання споживання, але також і до зростання бідності, викликаної в тому числі боргами. Це стало сприятливим контекстом для проповіді францисканців-обсервантів, які застерігали віруючих від жадібності і закликали до доброчесності в кожній сфері людського життя, в тому числі і в управлінні суспільними благами.
Одним з видатних представників руху обсервантів був святий Бернардин Сієнський. Йому була характерна особлива соціальна чуйність. У своїх проповідях він торкався економічних питань, ставши орієнтиром для всього ордену обсервантів. По-перше, він викривав економічні вади свого часу, перший з яких – жага прибутку. Жадібність він вважав найгіршим з вад, називаючи її idolum desolationis – ідолом спустошення.
Намагаючись відновити громадський і економічний порядок, брати-обсерванти не обмежувалися лише викриттям жадібності, причини лихварства, але також міркували про чесноти любові і солідарності в економічній сфері: саме вони здатні перемогти зло лихварства. У світлі цих роздумів з’являються Monti di pieta ‘( «Гори милосердя») – некомерційні фінансові установи, спрямовані на благодійність і доброчесне управління суспільними благами. Вони надавали кредит малозабезпеченим під заставу, щоб захистити їх від лихварів. Ці установи відображали переконаність, що в цивільному житті – так само, як і в духовному, – неможливо врятуватися поодинці, але тільки за допомогою колективної дії і солідарності.
