В інтерв’ю Радіо Ватикану префект Конгрегації у справах духовенства кардинал Беніаміно Стелла, який не з чуток знайомий з ситуацією в Амазонії, розповів, що він думає про священичий целібат серед корінного населення і про «амазонський обряд», запропонований деякими Отцями Синоду. Повідомляє кореспондент Vatican News Ольга Сакун.
«Священичий целібат потрібно берегти, плекати і перш за все захищати за допомогою глибокої духовності, молитовного життя і єднання з Господом», – переконаний кардинал Стелла, який раніше служив в Апостольській нунціатурі в Колумбії і брав участь у П’ятій конференції латиноамериканського єпископату в Апаресіді. Єрарх вважає, що ідеї священичого целібату протистоїть сучасна культура, але не тільки: священики стикаються з різними спокусами, часто через травмуючий дитячий та юнацький досвід. Тому необхідно враховувати особисту історію кожного кандидата, щоб зрозуміти, чи існують передумови для життя в безшлюбності, чи володіє кандидат достатньою врівноваженістю і зрілістю: саме вона дозволяє робити правильний вибір в моменти спокус.
Як можуть себе захистити від спокус священики і семінаристи? «Вони повинні бути міцними, твердими, врівноваженими і розсудливими, – пояснив кардинал Стелла. – Але перш за все мотивованими великою любов’ю до Євангелія і до Господа. У моменти випробувань священик повинен бути здатний сказати: “Я обрав Господа і повинен залишатися вірним Йому” – як ми нерідко читаємо в житіях мучеників. В цьому і полягає суть целібату». Однак голос світу цього все частіше забуває про ці виміри – про поняття «назавжди».
“Назавжди” – це великий заклик Церкви до своїх священиків латинського обряду, до чернецтва, котрі принесли обітниці, але також і до християнських подружжів, адже і вони покликані до довічного зобов’язання у шлюбі. Йдеться про покликання до вірності Євангелії і Ісусу ».
Яким же чином можна запропонувати ідею целібату корінному населенню Амазонії і чи можливо це взагалі? «Перші місіонери в Африці думали, що африканці нездатні зробити вибір на користь безшлюбності як Божого дару, – пояснив кардинал Стелла. – Проте вони зробили велику ставку на людську природу і на Божу благодать, і сьогодні у нас є африканське духовенство, яке живе в безшлюбності, є прекрасний єпископат.
Зрозуміло, я не хочу бути ідеалістом: існують і тіньові моменти, слабкості, зрада. Але я не розумію, чому в Амазонії не можна запропонувати ідею целібату. Думаю, що нам не вистачило рішучості, ми, як священики і пастирі, недостатньо засвоїли позицію Церкви, яка стверджує: Бог кличе і вимагає цілковитої, остаточної віддачі».
«Церква в Амазонії повинна говорити молоді про цей глибокий і радикальний євангельський вибір, – вважає префект Конгрегації у справах духовенства. – Вона повинна вірити у виховання для того, щоб ідея целібату була прийнята, щоб його захищали, берегли і вшановували. Ми завжди повинні здійснювати акт віри в силі Святого Духа, Який зміцнює серця і змінює життя.
Вибір мучеництва, тобто повсякденний вибір Церкви, – це також і вибір тих, хто присвячує себе Господу і заради Нього слідує зобов’язанням безшлюбності в усіх його проявах, з великою внутрішньою радикальністю.
Необхідно про це говорити, пропонувати, мотивувати, не сумніваючись, що Бог може зміцнити серця, а також зцілити людську слабкість».
*******
Серед пропозицій, висунутих Отцями Синоду, деякі стосувалися інкультурації богослов’я і літургії, в тому числі за допомогою створення «амазонського обряду». Кардинал Беніаміно Стелла підкреслює, що «у індіанських народів – свої мови, своя історія, культура, розуміння космосу. Я думаю, – сказав ієрарх, – що все це можна виразити в Літургії. Але слід врахувати, що будь-який обряд висловлює вікову історію, духовність, культуру, традицію. Треба буде пройти ще довгий шлях. Я особисто вважаю, що потрібно проявляти обережність, хоча б тому, що в Амазонії є велике різноманіття. Там десятки мов, сотні народностей: чим би врешті-решт став цей “амазонскій обряд” »?
«Деякі аспекти єпископ після уважного розпізнавання може ввести в ужиток. Однак зміст має бути спадщиною Вселенської Церкви, особливо Римського обряду, і цим не можна нехтувати, це не можна недооцінювати. Адже історія постсоборного літургійного безладу, якщо це можна так назвати, багато чому нас вчить. Численні вольності з ініціативи окремих священиків і малих громад породили гіркі плоди».
