Іс 8, 23б – 9, 3; Пс 27(26); 1 Кор 1, 10-13. 17 Мт 4, 12-23
Почувши, що Йоана видано, Ісус відійшов у Галілею. І, залишивши Назарет, Він прийшов і оселився в Капернаумі, що біля моря, в околицях Завулонових і Нефталимових, щоби збулося сказане пророком Ісаєю, який сповіщав: «Земле Завулонова й земле Нефталимова, приморський шляху, по інший бік Йордану, Галілеє язичницька! Народ, який сидів у темряві, побачив велике світло; і тим, хто сидів у країні і тіні смерті, – їм засяяло світло». Відтоді Ісус почав проповідувати, говорячи: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» Коли Він проходив біля Галілейського моря, то побачив двох братів – Симона, який зветься Петром, і Андрія, його брата, – які закидали сіті в море, оскільки були рибалками, і каже їм: «Ідіть за Мною, і зроблю вас рибалками людей». Негайно ж, залишивши сіті, вони пішли за Ним. І, відійшовши звідти, побачив інших двох братів: Якова Зеведеєвого та Йоана, його брата; вони разом зі своїм батьком Зеведеєм лагодили в човні свої сіті, і Він покликав їх. Залишивши човен і батька, вони відразу пішли за Ним. І обходив Ісус всю Галілею, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства та зцілюючи всяку недугу і всяку хворобу в народі.
Під час опису покликання перших учнів, Євангелист підкреслює місце, де це сталося: Кафарнаум, межі земель Завулона, шостого сина Якова і Леї, і Нафталі, сина Якова і Більги, невольниці Рахилі. Про мешканців країни Завулона говорилося, що вони мешкають на землі з видом на море, натомість про мешканців краю Нафталі казали, що вони сміливі і незалежні. Можливо такі порівняння тягнуться ще від Якового благословення, яке він сказав цим двом синам (Бут 49).
Згадані землі знаходяться на півночі Ізраїля, у Галілеї. Це була територія, яку населяли язичники і юдеї. За часів Ісуса Христа десь половина мешканців того регіону розмовляла грецькою і арамейською мовою, разом з тим була задіяна у звершення язичницьких культів. Пророк Ісая пророкував про Галілею: Як за минулих часів принизив Господь землю Завулона й землю Нафталі, так у майбутньому прославить приморську дорогу, Зайордання, Галілею язичницьку. Народ, який у пітьмі ходить, узрів світло велике; над тими, які живуть у тіні смерті, світло засяяло (Іс 8, 23 – 9, 1). Пітьма мешканців Галілеї – це передусім ідолопоклонство, язичницькі культи, моральний лібералізм (численні мішані подружжя юдеїв з язичниками ставали причиною релігійного синкретизму). В тих околицях «святе» змішалося з «несвятим». Саме в таку ситуацію входить Світло Євангелія! Першими промінями цього світла стали слова Спасителя: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне»!
Слово «покайтеся» в оригінальному тексті звучить – метаноете – дослівно змініть Ваше мислення, почніть думати інакше. Для первісної християнської спільноти ці слова мали однозначний напрямок. Святий Павло Апостол в Посланні до Римлян пише: Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші, як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну. І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале. Отже, заклик до навернення – це заклик до серйозної зміни мислення, яка відбувається через посвяту свого життя Богу і через оновлення розуму.
Як християнин може оновлювати свій розум?
Перш за все, підпорядкувавши своє мислення Божому Слову, логіці Євангелія. Звернімо увагу, що це не християни (не Церква) має пристосуватися до мислення цього світу, до духа часу, а навпаки – усі люди доброї волі запрошені до того, щоб своє мислення підпорядкувати Слову Бога Живого!
При цій нагоді пригадую історію одного кандидата до радикального христонаслідування, яку розповідає Євангелист Марко: Коли він вирушив у дорогу, прибіг один, упав перед ним навколішки й почав його питати: Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне? Чого називаєш мене благим? – сказав Ісус до нього. – Ніхто не благий, окрім одного Бога. Заповіді знаєш: Не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не свідкуй неправдиво, не кривдь, шануй твого батька та матір. Він же у відповідь мовив до нього: Учителю, я вже те дотримував змалку. Тоді Ісус, поглянувши на нього, вподобав його і сказав йому: Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і, взявши хрест, іди за мною. Той же, зажурений тим словом, відійшов геть засмучений, – мав бо великі багатства. Після слів Ісуса юнак відійшов… Однак не написано, що Ісус намагався його зупинити і допасуватися до його очікувань. Ісус не говорив до нього: Зачекай… Не потрібно так гарячкувати. Раніше потрібно було зректися усього і нести хрест… але знаєш, часи змінилися, це все було символічно. Ісус не змінив своїх слів, бо Боже Слово НЕЗМІННЕ, а Христос вчора, сьогодні і навіки той самий (Євр 13, 8).
Єврейське слово шув (арамейською тув) – «навернутися» показує інший бік навернення. У своєму первісному значенні це слово означає поворот у протилежному напрямку (Бут 14,7; 16,9; 24,6). Натомість в метафоричному – йдеться про зміну свого помилкового шляху і повернення до властивого напрямку (пор. Єр 26, 3). З цим словом пов’язаний інший біблійний термін дерек – «шлях», «дорога», який означає також спосіб людської поведінки.
Саме в контексті Ісусового заклику до навернення і варто прочитати наступний уривок про покликання Апостолів.
Коли Він проходив біля Галілейського моря, то побачив двох братів – Симона, який зветься Петром, і Андрія, його брата, – які закидали сіті в море, оскільки були рибалками, і каже їм: «Ідіть за Мною, і зроблю вас рибалками людей».
Початок покликання прихований в словах проходив біля Галілейського моря – Ісус залишає Тобі вибір: можеш Його затримати, а можеш дозволити Йому пройти далі і навіть відійти. Господь не силуватиме Тебе. Матей (також інші Синоптики) підкреслюють, що все відбувається серед монотонної буденності, серед щоденних занять. Апостоли день в день займалися однією і тією ж самою працею, але тільки отого одного дня Ісус проходив повз… Це був час, який Новий Завіт називає кайрос – час благодаті. А що б було, коли б Петро того дня вирішив поспати довше, а Андрій, побачивши, що немає Петра, плюнув би на все і також пішов додому. Так, наче всі попередні дні важкої праці існували заради одного дня, коли Господь проходив повз. Бог є Богом історії і тому в нашому житті важливий кожен день, кожна мить!
Ревека щодня виходила до джерела набрати води (і так день в вдень) аж до дня, коли зустрів її там Еліезер, слуга Авраама і забрав її з собою, як Наречену для Ісаака.
В Євангелії Йоана інколи зустрічаємо загадковий вираз «година Ісуса». Ісус йде до Єрусалиму заради однієї години, години, в якій відбудеться відкуплення людського роду. Але, щоб та година настала, мав настати день, а щоб настав день мав бути рік.
Не Симон і Андрій поцікавилися Ісусом, а зовсім навпаки. Ісус їх побачив (звернув на них увагу). Рибалки в цей час були зайнятті своєю працею. Покликання розпочинається у серці Господа, у Його бажанні увійти в діалог з нами.
Кого Ісус кличе? Рибалок. В Галілеї до рибалок ставилися з великою погордою. Говорили про них, як про людей, які «смердять рибою». В равіністичному трактаті Кідушін, який визначає приписи сакрального культу, рибалки були визнані за нечистих, за людей із сумнівною репутацією. Саме таких Ісус покликує: звичайних, простих, в очах інших – нечистих. Коли Ісус проходить Андрій і Петро закидають сіті, занурені у свої щоденні обов’язки.
В Святому Писанні сіті часто символізують якусь життєву пастку. Погляньмо на декілька текстів:
Єзк 18, 8 – 9: Народи кинулись на нього, з земель суміжних розкинули на нього сіті, і він упіймався у їхню яму. І посадили його закутого в клітку й одвели до вавилонського царя, який замкнув його в твердиню, щоб не було вже більше чути його реву в Ізраїлі по горах.
Прип 29, 5: Хто лестить ближньому своєму, той сіть стелить йому під ноги. В переступі лихого чоловіка – пастка; а праведний співає й радується.
Авакума 1, 12 – 17: Чи ж ти, о Господи, не споконвіку, Бог мій, Святий мій? Ми не помремо! Ти, Господи, навів його лише для суду; ти, Скеле, призначив його на кару. Очі твої занадто чисті, щоб на зло глядіти; дивитися на утиск ти не можеш. Чому б ти мав дивитись на злочинців, мовчати, коли злий пожирає справедливішого за себе? Обходишся з людьми, немов з тією рибою в морі, неначе з плазунами, що без володаря над собою. Він витягає всіх їх вудкою своєю; ловить їх сіткою своєю, збирає у свій невід, тому й радується-веселиться. Тому приносить своїй сітці жертви, палить кадило неводові, бо має від них пай свій ситний і смаковиту страву. Невже він завжди випорожнюватиме свою сітку й немилосердно ввесь час народи вбиватиме?
Наше життя можна охарактеризувати, як життя в сіті, між сітями. Виходимо з однієї мережі, потрапляємо в іншу. Врешті сіті, мережа зараз майже не вживаються в прямому значенні. Найчастіше ми говоримо про мережу магазинів, про сіть Інтернет, про соціальні мережі. Сіть є символом життєвого заплутання і прив’язання.
Наша епоха величезних супермаркетів, з яких люди візками вивозять потрібну їм їжу, одночасно характеризується найбільшим внутрішнім голодом, якого зазнавала людина. Перш за все, це голод відносин і порожнеча самотності. Тому саме в наш час виникли ще одні супермаркети, «емоційні» – соціальні мережі, в яких поринає все більше і більше людей.
Чому? Тому що вони дають імітацію насичення відносинами. З одного боку маємо відчуття якоїсь дружби, а з іншого цією дружбою можна управляти на відстані, що в реальних стосунках буде недопустимим. У віртуальному світі можна навіть зробити себе «невидимим». Популярність соціальних мереж вказує на реальний голод спілкування. Оскільки в реальному світі бракує відносин, то усі втікають до віртуального, де панує аж надмір «спілкування»… Перш за все цей дефіцит спілкування стосується Бога. Брак відносин з Ним спричиняє найбільший голод. Проте в реальному житті ми також перестали спілкуватися один з одним.
Можливо від таких мереж кличе сьогодні Господь! А наші риси, здібності, характер, які можливо служили до розставляння сітей, тепер покликані служити до поширення Божого Царства.
Негайно ж, залишивши сіті, вони пішли за Ним. Господь кличе рибалок прямо під час їхньої праці. Ця праця була їхнім життям і давала їм життя. Кличучи, Господь прагне вказати на інше джерело життя. Слово негайно належить до найулюбленіших виразів Євангелії Марка. Для рибалки кинути мережу, це позбутися свого життя, викинути щось, що йому дозволяло прожити. Вийти за власне розуміння життя. Це був крок до зовсім інших горизонтів.
І, відійшовши звідти, побачив інших двох братів: Якова Зеведеєвого та Йоана, його брата; вони разом зі своїм батьком Зеведеєм лагодили в човні свої сіті, і Він покликав їх. Залишивши човен і батька, вони відразу пішли за Ним. І обходив Ісус всю Галілею, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства та зцілюючи всяку недугу і всяку хворобу в народі.
Чим відрізняється покликання Якова і Йоана, синів Заведея, від покликання Симона Петра і Андрія? Симон і Андрій кинули мережу і пішли слідом за Ісусом, натомість Яків і Йоан кинули батька, наймитів і також пішли слідом за Господом. Покликання пов’язане із залишенням мережі (спосіб життя), але також із залишенням давніх прив’язаностей (батько, дім, середовище). Не залишають отця, а знаходять Отця. Чому це я кажу? Щоб показати, що в лику Спасителя було щось божественне і люди, бачачи це слідували за Ним (св. Ієронім Стридонський).
Покликання Якова і Йона відбувається вже в присутності Петра і Андрія. Господь покликуючи, творить спільноту учнів. Від мережі гріха, Ісус прагне покликати Тебе до спільноти учнів, які слухають Боже Слово і виконують волю Отця!
