Ваше Преосвященство, а чим взагалі є християнське покликання?
Для кожного з нас Господь має життєвий план або, висловлюючись більш теологічною мовою, Божий замисел, який приведе нас до повноти щастя. А дорога, на якій усе це відбувається і є покликанням. Саме слово покликання передбачає когось, хто кличе і того, хто слухає. Тим, хто кличе є Господь Бог. Тому в якійсь мірі покликання – це відповідь на те Слово, яке приходить до нас через молитовне натхнення, пізнання Божого Слова або конкретні життєві факти! Одних Господь кличе на шлях подружжя, а інших поликує до наслідування його в богопосвяченому житті чи у священстві. Оскільки покликанню до подружжя був присвячений весь попередній рік, то цього року зосередимося на покликанні до священства і богопосвяченого життя.
Звідки ця ініціатива голосити Рік молитов про покликання?
Сподіваємося, що від Святого Духа (сміється). Будучи Пастирями повірених нам спільнот спостерігаємо тривожний спад покликань. Якщо в 90 – х чи на початку 2000 років монастирі і семінарії були наповненні молодим поколінням, то зараз бачимо спад у декілька разів. Хочемо, щоб ця ініціатива була якоюсь відповіддю на цю проблему.
На Вашу думку, які основні причини спаду покликань? Що є причиною такого стану?
Важко тут назвати якусь одну причину, бо це наслідок низки процесів.
- Дехристиянізація Європи і брак віри. Рік тому мені довелося бути на прекрасній конференції кардинала Ґерхарда Мюллера, на якій він говорив про сплановану дехристиянізацію Європи. Цей процес полягає на пропаганді «антикультури, культури смерті і безнадії». Зокрема руйнується ідентичність окремих народів, щоб створити одне уніфіковане суспільство людей, які неспроможні думати. Варто однак пам’ятати, що європейська культура своїми коріннями сягає ще часів Старого Завіту, грецької філософії і римського права. А це все – за словами кардинала Мюллера – виразилося у прекрасному синтезі, яким є християнська віра.
Тимчасом в Європі бачимо великий розквіт неомарксизму (наприклад – гендерна ідеологія), та й загалом спостерігаємо ренесанс різних лівацьких ідей. А християнство представляється, як релігія відсталих людей. Біганина за приємністю і комфортом закрила очі багатьох людей на справжню мету нашого життя – Царство Небесне.
- Криза стосунків. Наступним чинником, який негативно впливає на покликання до богопосвяченого життя – це криза людських стосунків. Все більше і більше молодих людей проводить свій час і дозвілля у віртуальному світі, не спілкуючись один з одним. Така особа, навіть, коли б і мала прагнення служити Богу, то в силу своїх залежностей не буде до цього зрілою. Ця криза відносин впливає також на життя самих спільнот. Інтернет є майже в кожній келії, і у кожному смартфоні. Для багатьох осіб – це ідеальна можливість втікати від реальності і відчужуватися.
- Атака на сім’ю. Покликання народжуються перш за все в здоровій християнській родині. Святий Папа Йоан Павло ІІ називав родину – першою школою віри. Коли діти бачать жертовну любов батька і матері, зазнають їхнього піклування і уваги по відношенню до себе, то самі теж не бояться присвятити своє життя іншим. Маємо зараз масову атаку на родину, тому маємо і спад покликань. При цій нагоді хотів би сказати декілька слів про контрацептивну ментальність, яка інфікувала Європу. Родини не відкриваються на життя, а це впливає на їхні відносини, зокрема люди стають менш жертовними і більш егоїстичними. Батьки бояться відпускати своїх дітей, тому що стають емоційно залежними від них а покликання пов’язане з посвятою свого життя. Покликання Авраама розпочалося з того, що Він залишив свою землю, свою рідню і дім свого батька (Бут 12). Ісус під час своєї місії вказав на особливі відносини, які єднають Його і його учнів, і це відносини не крові, а віри, які побудовані на основі слухання Божого Слова.
А отже… як можна зарадити і оживити зворотній процес росту покликань ?
Інколи ми зосереджуємося на різного типу активностях: паломництво і реколекції на тему покликань ітп. Напевне це добрі ініціативи, однак вони будуть давати мінімальний ефект, якщо ми не торкнемося основ, тобто не почнемо євангелізувати серце, євангелізувати наше мислення і виховувати наших вірян до зрілої віри.
Зрілої віри – це якої віри?
Зріла віра – це така постава християнина, коли він бачить Бога в усіх моментах своєї історії, і тих добрих, приємних і тих прикрих, гірких. І в кожному із цих моментів він прославляє Бога за все.
Чи у кризі покликань винен целібат?
Останні два місяці хіба що лінивий не говорить про целібат. На целібат намагаються скинути чи не всі «невдачі» Католицької Церкви. Здається багатьом ліберальним колам залежить на тому, щоб зруйнувати цей важливий знак посвяти Богу. Чи целібат винен у кризі покликань до священства? Я так не думаю. Гадаю, що його місія зворотня – коли хтось бачить ревного священника, який цілковито присвятив своє життя Богу, то така постава більше мотивує і пробуджує покликання, ніж знеохочує.
Декілька порад для молоді, як розпізнати своє покликання?
Перш за все хочу заохотити, щоб слухати ТОГО, ХТО КЛИЧЕ – БОГА! Це неможливо без молитовного читання Слова Божого. Адже саме в своєму Слові Бог і являє нам свої наміри. Заохочую молодих людей регулярно читати Святе Писання і ним молитися. А також намагатися при допомозі Святого Духа прочитувати сторінки і свого життя. В нашому житті немає випадковостей. Той факт, що Ти народився в тій чи іншій родині, зустрів такого а не іншого священника, або опинився на паломництві, реколекціях… усе це не є випадковістю. Напевне великою допомогою у розпізнанні покликання буде регулярна молитва, Свята Сповідь, з якою часто пов’язане духовне керівництво і Євхаристія. Знаю багато родин, які запровадили практику щоденної Євхаристії і вже видно плоди такої практики.
Прагну заохоти молодь, щоб не обмежували своє християнство до недільного Богослужіння, лише входили у глибини того скарбу, яким є віра, а допомогою в цьому є безліч різних спільнот, які в живий спосіб дозволяють відкрити своє хрещення і увійти в особисті відносини з Христом. Маю на увазі конкретні спільноти, як Неокатехуменальна Дорога, Віднова у Святому Дусі, різні біблійні спільноти, Домашня Церква чи Рух Назаретських Родин.
Як любив говорити Йоан Павло ІІ – «Не бійтеся»! Коли хтось по справжньому прагне віднайти Волю Божу, то Господь напевне не відмовить йому у такій можливості.
Владико, дякуємо за розмову!
о. Роман Лаба, OSPPE, директор всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Конференції Єпископів РКЦ в Україні
