Мабуть, найперший винахід, який асоціюється з Верном – це підводний човен «Наутилус». Не можна сказати, що письменник винайшов власне підводні човни: на час написання роману кілька країн вже проводили випробування подібної техніки. Що вдалося письменнику передбачити – це електродвигуни, завдяки яким рухається «Наутилус», велику глибину занурення, використання човна як зброї, горизонтальну стернову систему і ще чимало конструктивних елементів. Швидкість, з якою рухається «Наутилус» під водою, поки що не підкорилася жодному човну.
У «20000 льє під водою» Жуль Верн розповідає й про скафандри, завдяки яким капітан Немо й команда проводять чимало часу на морському дні. Письменник під час візиту на Всесвітню виставку 1867 року бачив кілька моделей скафандрів, які надихнули його на створення костюму, який дозволяв вільно переміщуватися й не приєднуватися до шланга, через який подавали повітря. Згодом ідеї Верна реалізував інший видатний француз Жак-Ів Кусто.
«Ще трішки часу, й наші телефони й телеграфи стануть смішними, а залізниці – надзвичайно шумними й неймовірно повільними. Звісно, автомобілю не замінити рейкових шляхів; ці сфери зовсім різні. Але рейками їздитимуть зі швидкістю 300-500 міль на годину. Залізниці слугуватимуть артеріями, автошляхи – капілярами».
Сучасні надшвидкісні потяги зробили мрію реальною, а проект Ілона Маска Hyperloop після втілення зможе остаточно зробити мрії письменника реальними.
У романі «Робур-завойовник» Жуль Верн змальовує величезний повітряний транспорт «Альбатрос», принцип дії якого схожий на вертоліт. Робур, аби довести переваги свого витвору, викрадає кількох членів спілки аеронавтів, яка підтримує ідею повітроплавання на кулях, і здійснює на «Альбатросі» навколосвітню подорож. У іншому романі «Володар світу» Робур використовує вже інший універсальний транспорт – машину, яка здатна літати, плавати й занурюватися під воду.
Ці книжки Верна надихнули нашого видатного земляка Ігоря Сікорського на створення літаків-амфібій та проектів вертольотів
Жуль Верн не міг оминути увагою ідею міжпланетних подорожей. Для того, аби відправити своїх героїв на Місяць, у романі «Із Землі на Місяць» він змалював величезну гармату, яка вистрілює вагон-снаряд у бік супутника. Згодом математичні розрахунки, що були наведені у книзі, спростували й довели неможливість подібного способу подорожей, проте саме книжка Верна підштовхнула уяву багатьох творців ракет, завдяки яким сьогодні політ до Місяця став справою техніки.
У цьому ж романі Верн робить ще кілька передбачень: його герої використовують алюміній для побудови снаряда – цей матеріал активно використовується у космічному будуванні, стартують із Флориди – майже там, де знаходиться мис Канаверал, екіпаж складають троє космонавтів – як й екіпажі програми «Аполон».
Варто згадати, що роман Жуля Верна «Париж у ХХ столітті» так і не побачив світ у столітті ХІХ, і став надбанням суспільства лише у 1994 році. У цьому романі світ постає у доволі похмурих тонах – для страти використовується електричний стілець, який з’явився за 30 років після написання роману. Проте й в цьому світі знаходиться місце технічним розробкам. Верн описує прилади, які можна ототожнити з відеозв’язком, телефонами, комп’ютерами, ксероксами. У центрі Європи збудована ажурна металева вежа, а «електричні канделябри» освітлюють величезні рекламні плакати на стінах будинків зі скла й металу.
Наприкінці ХІХ століття Верн починає більше уваги приділяти припущенням-попередженням, все частіше звертається до теми винаходів як зброї. Так він змальовує велетенську гармату, яка надсилає снаряди із отруйними речовинами за сотні кілометрів, й суперснаряд «фульгуратор Рока», вибух якого залишає по собі кратер та знищує будівлі у величезному радіусі навколо.
Письменник протягом всього життя цікавився науковими розробками й багато подорожував. Досвід і враження дозволили йому робити припущення з великою точністю.
«Коли я говорю про який-небудь науковий феномен, то попередньо досліджую усі доступні мені джерела і роблю висновки на базі фактів. Що ж стосується точності опису, то у цьому відношенні я зобов’язаний численним випискам з книжок, газет, журналів, різноманітних рефератів й звітів, які в мене зібрані заздалегідь й раз-по-раз доповнюються».
Після смерті письменника залишилося понад 20000 зошитів, у які він записував найрізноманітніші факти з різних наук.
