Лазар. Про Господа, який (не)запізнився з чудом

Єз 37, 12 – 14; Пс 130(129); Рим 8, 8-11; Йн 11, 1 – 45

Того часу був один хворий, Лазар з Витанії, із села Марії та її сестри Марти. Це була та Марія, яка помазала Господа миром та обтерла Його ноги своїм волоссям; її брат Лазар хворів. Сестри послали передати Йому: «Господи, той, кого Ти любиш, хворіє». Почувши це, Ісус сказав: «Ця хвороба не на смерть, але для Божої слави, щоби Божий Син прославився через неї!» Ісус же любив Марту, і сестру її, і Лазаря. Та коли почув, що він хворіє, то залишався два дні на тому місці, де перебував. Згодом після цього сказав учням: «Ходімо знову в Юдею!» А учні сказали Йому: «Учителю, таж ось юдеї намагалися Тебе камінням побити, а Ти знову туди йдеш?» Ісус відповів: «Хіба не дванадцять годин є на день? Якщо хто ходить вдень, не спотикається, адже бачить світло цього світу. Якщо хто ходить уночі, то спотикається, бо немає світла в ньому!» Сказавши це, вів далі: «Наш друг Лазар заснув, але піду розбудити його». А Його учні сказали: «Господи, якщо заснув, то врятується!» Ісус сказав про його смерть, а вони подумали, що Він говорить про спочинок у сні. Тоді Ісус сказав їм прямо: «Лазар помер; і радію за вас, що Мене там не було, щоб ви повірили; та ходімо до нього». Тоді Тома, званий ще Близнюком, сказав співучням: «Ходімо й ми, щоб померти з Ним!» Коли Ісус прийшов, то знайшов, що він уже чотири дні як перебуває в гробі. Витанія була поблизу Єрусалима, якихось п’ятнадцять стадій, тож багато юдеїв прийшло до Марти й Марії, щоб розрадити їх за брата. Коли ж Марта почула, що йде Ісус, то вийшла Йому назустріч. Марія ж сиділа вдома. Тож Марта сказала Ісусові: «Господи, якби Ти був тут, не помер би мій брат. Але й тепер знаю, що те, що лише попросиш у Бога, Бог Тобі дасть». Ісус каже їй: «Твій брат воскресне!» Говорить Йому Марта: «Знаю, що воскресне у воскресінні, останнього дня». Та Ісус їй сказав: «Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, – хоч і помре, буде жити. І кожний, хто живе й вірить у Мене, – не помре повіки. Чи віриш ти в це?» Каже Йому: «Так, Господи, я повірила, що Ти – Христос, Син Божий, який гряде у світ». Сказавши це, вона пішла й покликала свою сестру Марію, таємно промовивши: «Учитель є тут і кличе тебе!» Та ж, як почула, швидко встала й пішла до Нього, оскільки Ісус ще не прийшов до села, а був на тому місці, де зустріла Його Марта. А юдеї, які були з нею в хаті й потішали її, побачивши, що Марія швидко встала й вийшла, подалися за нею, гадаючи, що вона пішла до гробниці, щоб там поплакати. Коли ж Марія прийшла туди, де був Ісус, і побачила Його, то впала Йому до ніг і промовила до Нього: «Господи, якби Ти був тут, мій брат не помер би!» Тож Ісус, як побачив, що вона плаче, та юдеї, які прийшли з нею, також плачуть, збурився духом і розхвилювався та запитав: «Де ви його поклали?» Йому кажуть: «Господи, іди та подивися!» Ісус заплакав. А юдеї загомоніли: «От як Він любив його!» Деякі з них сказали: «Хіба не міг Той, хто відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?» Ісус же, знову збурившись, підходить до гробниці. Це була печера, і поверх неї був покладений камінь. Каже Ісус: «Заберіть камінь!» Марта, сестра померлого, Йому говорить: «Господи, смердить уже: є тут чотири дні!» Ісус їй відповів: «Хіба не сказав Я тобі, що якщо повіриш, – побачиш Божу славу?» Забрали, отже, камінь. Ісус же звів очі вгору й промовив: «Отче, дякую Тобі, що Ти вислухав Мене. Я знав, що Ти завжди Мене вислуховуєш, але задля натовпу, який стоїть довкола, Я сказав, – аби повірили, що Ти Мене послав!» І промовивши це, Він вигукнув гучним голосом: «Лазарю, вийди назовні!» І вийшов померлий, зв’язаний по руках і ногах погребальними полотнищами, а його обличчя було обв’язане хусткою. Каже їм Ісус: «Розв’яжіть його й пустіть його ходити». Тоді багато юдеїв, які прийшли до Марії та побачили, що Він зробив, повірили в Нього.

У містечку Витанія жили приятелі Ісуса: Марія, Марта і Лазар. Марію і Марту пам’ятаємо з Євангелії від Луки (Лк 10, 38 – 42). Натомість про їхнього брата Лазаря розповідає Євангелист Йоан. Перше, про що згадує Четвертий Євангелист, це те, що брат Марії і Марти хворів. Можливо тому, Євангелист Лука пише, що це Марта приймала Ісуса в їхньому домі… Згідно тогочасних звичаїв гостей мав би приймати Лазар. Однак його ми в оповіданні Луки не зустрічаємо. Грецьке слово астенос означає хвору людину, але також має значення: «слабкий», «немічний», «безсилий», а навіть «вбогий». В даному реченні краще це слово перекласти «боліючий». Одним словом Лазар був особою, на яку споглядали зі співчуттям і жалем. Жан Ваньє в своєму коментарі зробив припущення, що можливо Лазар був неповносправним і тому його не хотіли показувати на публіці…

Вістка про те, що стан здоров’я Лазаря погіршився дійшла до Ісуса. І реакція нашого Господа була справді дивною: Та коли почув, що він хворіє, то залишався два дні на тому місці, де перебував. Господь не реагує так, як ми би хотіли. Він чинить так, як сам вважає за потрібне! Наша точка зору дуже відрізняється від Божої: людина дивиться на все з перспективи свого земного життя. Натомість Господь дивиться на все з перспективи нашого спасіння і життя вічного! Тому, як згадує пророк Йоіл, інколи Господь приходить як ранній дощ, а інколи як пізній:

Сини Сіону, радуйтеся й веселіться Господом, Богом вашим, бо він дає вам раннього дощу по правді; він посилає дощ вам, дощ ранній і дощ пізній, як і перше (Йоіл 2, 23).

Ці два дні зволікання є дуже важливим періодом, особливо для Марти і Марії, сестер Лазаря. Можна цей час описати, як ніч віри. Без сумніву – це був час внутрішнього змагання. В такий період наше бачення спасіння і Божого діяння розбивається об скелю Божого бачення.

Коли Ісус прибув до Витанії, Лазар був мертвим вже 4 дні… Не дивно, що деякі свідки тієї події почали нарікати в своєму серці, так наче Бог запізнився. Марта, сестра померлого навіть намагалася усе пояснити різними богословськими аргументами:

«Господи, якби Ти був тут, не помер би мій брат. Але й тепер знаю, що те, що лише попросиш у Бога, Бог Тобі дасть». Ісус каже їй: «Твій брат воскресне!» Говорить Йому Марта: «Знаю, що воскресне у воскресінні, останнього дня».

Багато наших «претензій» лунають наче відлуння слів Марти:

• Господи, якби Ти був тут… то, мій брат не помер би.

• Господи, якби Ти був тут, то мій чоловік не пив би.

• Господи, якби Ти був тут, то мої діти навчалися б в університеті.

• Господи, якби Ти був тут, то у нас була б добра квартира, авто і зарплата.

• Господи, якби Ти був тут, то вислухав би напевне моїх молитов.

• Господи, якби Ти був тут, то визволив мене з тих чи інших гріхів.

• Господи, якби Ти був тут, то… не сталося б того, що сталося.

Подібне відчуття має і Марія. Вона говорить ті ж самі слова, що й Марта. І саме тоді, коли закінчилися людські аргументи, Господь втрутився і воскресив Лазаря. Перш, ніж пролунали слова Ісуса: Лазарю, вийди сюди, Ісус звертається в молитві до Отця. Звернімо лишень увагу на слова: Отче, дякую Тобі, що Ти вислухав Мене. Ісус говорить «вислухав» у минулому часі. Це означає, що Він раніше молився до Отця і на момент прибуття ця молитва вже була вислухана. В той час, коли Марта і Марія очікували і можливо боролися зі своїм внутрішнім бунтом, Ісус молився за Лазаря. В той період, коли приятелі хворого дискутували між собою, чого це Ісус не прибув, Господь молився… В той час, коли Ти запитуєш, де Він, Він молиться за Тебе!

Сам Ісус своїм учням дає пояснення своєму «запізненню»: «Лазар помер; і радію за вас, що Мене там не було, щоб ви повірили; та ходімо до нього». Отже усе це сталося, що учні увірували. В що саме? Відповідь знаходимо знову ж у словах Ісуса, які Він промовляє до Марти:

«Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, – хоч і помре, буде жити. І кожний, хто живе й вірить у Мене, – не помре повіки.

Папа Бенедикт ХVI повчає: Ось справжня новина, яка вдирається і ламає усякий бар’єр. Христос розбиває стіну смерті. В Ньому мешкає повнота Бога, яка є життям, життям вічним. Тому смерть не мала над Ним влади, а воскресіння Лазаря є знаком Його повного панування на фізичною смертю, яка для Бога є наче сон (Йн 11,11). Завдяки Таїнству хрещення, ми стали учасниками отого життя, тієї Таємниці, якою є життя в Ісусі Христі воскреслому. Перші християни так були нею пронизані, що називали себе hoi dzontes – «ті, що живуть».

Сьогодні переживаємо важкий період, коли наше серце тривожить одне запитання: Господи, коли ж Ти прибудеш? Чи Ти не запізнишся? Нехай це слово Доброї Новини додасть нам надії і розпалить ще більше уповання в Його любов!