Сьогодні, коли світ бореться з пандемією COVID-19, багато хто запитує себе: що говорить Бог? Слід визнати, що відповідь на це запитання пасторів Церкви досить боязка і стримана, а іноді навіть суперечлива. Перш ніж ми отримаємо богословське тлумачення від тих, хто покликаний пролити світло віри на наші події, я пропоную побачити, як колись намагалися інтерпретувати глобальні катаклізми. Відгомони цих прочитань можна знайти і сьогодні …
Драматична подія, яку ми знаємо як Потоп у Біблії описана в Бутті (глави 6-8), у частині, яку ми називаємо «біблійною доісторією». Тому це подія, яку важко знайти в межах історії, яку ми знаємо, вона прийшла до нас через колективну пам’ять людства. Однак ця подія особлива тим, що її записав не лише автор Біблії. Опис цього катаклізму ми також знаходимо в позабіблійних джерелах.
Епос про Гільгамеша
Згадаймо лише одну з них – «Епос про Гільгамеша» (по-аккадськи: ša nagba imuru – вірш того, хто все бачив). П’ять незалежних шумерських віршів про Гільгамеша збереглися до наших часів, в основному написані на глиняних таблицях з першої половини другого тисячоліття до нашої ери, але, швидше за все, це копії старих творів кінця ІІІ тисячоліття до н.е.
Гільгамеш – історична постать, і його ім’я фігурує в шумерському списку царів як п’ятий правитель першої династії в Унузі (Урук у Шумері). Його особа була обожнена, як і інші правителі тієї епохи. Доля Гільгамеша описана у барвистому епосі, який здобув величезну популярність і тривалий час поширювався в месопотамському світі. Крім основної пісні було створено багато її бічних версій.
Уривки про потоп у Святому Письмі та в месопотамських джерелах – це чудова нагода подивитися не лише на два описи, а й на ДВІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ тієї самої події.
Потоп в “Епосі про Гільгамеша”
Перш за все: пошукаємо відповідь на запитання: Які були причини катастрофи?
У месопотамському епосі, написаному на глиняних табличках, одинадцята табличка звучить:
Утнапішті сказав до … Ґільгамеша: Я відкрию тобі приховане слово, Гільгамеш, і розкажу тобі таємницю богів. Місто Шурупак, твердиня, яку ви знаєте на березі Пурту, – старе місто, близьке богам. Люди розмножувалися по всьому світу, світ ревів, як дикий бик, прокинувся великий бог. Елліл почув і сказав богам: Люди нестерпні й галасливі – спати вже не можна від їхніх криків. Зв’яжемо їм лона, нехай не розмножуються.
Неймовірно … Вже в третьому тисячолітті до н.е. з’явився хтось, хто бачив загрозу світу в … перенаселенні. Люди вірили в бога, якого вони турбують в часі його відпочинку, натомість згідно біблійної картини світу Бог створив людину і запросив її у свій відпочинок. Наскільки відрізняються біблійна та язичницька антропологія!
Поміркуймо, що у світлі міфічних символів означає, що люди турбують і порушують порядок бога Елліла? Античні божества часто мали астральний характер і були обожненням небесних тіл, подібним обожнюванням сил природи чи стихій був Елліл (або Енліль), Володар вітру (Володар повітря), в месопотамській міфології. Він був сином землі (Кі) і неба (Ан), верховним богом пантеону. Іншими словами, Елліл був обожненням природи в широкому розумінні.
Якби я був богословом вавилонської релігії, виходячи з вищеописаного опису, я міг би зробити такий висновок: людина порушує порядок природи, Елліль чи Природа неспокійні і страждають від надмірності людської діяльності.
То яка реакція божества Елліла? Разом з іншими божествами вони посилають людям різного роду катастрофи, які спрямовані на зменшення людського населення та контроль демографічної ситуації. Читаємо далі:
Нехай Адду припинить дощі зверху, знизу нехай у джерелах залишиться родюча повінь. Нехай приходить вітер і оголює поля, нехай хмари тримаються подалі, нехай земля не народжує, хай груди відвернуться від Нісаби, поля за одну ніч пожовтіють, рівнина породить солоні зерна, рослини не виростають, зерно не піднімається, і лихоманка хай палає. Прийшов другий рік і їв запаси. Настав третій рік, і люди стали ворогами людей. Прийшов четвертий рік просторі будинки стали занадто тісними, люди ходили похмурими на вулицях. П’ятий рік прийшов, дочки хотіли увійти до матерів, але матері закрили перед ними двері, дочки перевіряли вагу матері, матері дивилися на вагу дочок. Прийшов шостий рік і з дочків своїх матері готували страву та їли дітей. Один будинок пожирав другий будинок, обличчя людей було закрите, як у привидів, і кожен проживав своє життя, затамовуючи подих.
Депопуляційна діяльність божеств не мала достатнього ефекту, тому боги вирішують послати потоп:
На сьомому році Елліл сказав: Людство не зменшується, воно численніше, ніж раніше! Ти більше не можеш спати! Нехай вранці приходить жорстокий дощ, і нехай він не припиняється цілу ніч, нехай дощ з гір досягне, потопить їхні вершини, нехай злодій пограбує поле!
Героєм, який пережив потоп, був Утнапішті, який розповів всю історію Гільгамешу. Після порятунку він і його дружина отримали благословення від Елліла і стали схожими на богів, живучи подалі від людей:
Елліл взяв мене за руку, вивів на берег, сказав дружині стати на коліна біля мене, торкнувся нашого чола, став між нами, благословив нас: Досі людиною був Утнапішті, відтепер Утнапішті зі своєю дружиною стануть богами, як ми!
Підсумовуємо в декількох пунктах теологію потопу згідно епосу про Гільгамеша:
Бог спить і не дуже цікавиться життям людей, Бог сердиться на людей, які розбудили його своїм шумом, людина через відтворення і свою чисельність стає загрозою мирному життю богів (Природи), тому Потоп мститься людям.
Потоп за Буттям
У Біблії представлена інша інтерпретація цієї події. Не виключено, що ізраїльтяни, які перебували у вавилонському полоні, почули про потоп саме там, однак натхнені Святим Духом, вони дали зовсім інше пояснення цієї доісторичної події. Окрім загальних мотивів, ймовірно, запозичених у вавилонському епосі, ми маємо важливі відмінності.
Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі, і жалував, що створив людину на землі, тож на серці йому стало важко; і сказав: “Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що створив їх.” Та Ной здобув ласку в очах Господніх.(Буття 6: 5-8).
Вже на самому початку ми бачимо, що на думку натхненного автора Книги Буття, причиною Потопу була велика злість, а не безконтрольне розмноження людей, які були занадто галасливими, що завадили богам відпочивати.
Яка є постава Бога? У тексті чітко сказано, що він шкодував про це. Бог сумував, що був змушений прийняти таке важке рішення.
Біблійний опис не залишає сумнівів: він показує, що до того, як потопні води затопили землю, людське суспільство почало тонути у своїх гріхах.
Ной, який жив за Божими життєвими правилами, був врятований. Його порятунок став плодом відносин з Богом і покірності. Бог допустив Потоп як форму докору людству через його гріхи.
Коли я чую, як вода в каналах Венеції стає прозорою, повітря стає чистішим, а небо яскравішим завдяки карантину, я незважаючи на свою волю, згадую вавилонський міф. А коли чую, що COVID-19 може бути результатом наших гріхів і запрошення до навернення, я швидше бачу в ньому світло Божого Слова. Однак такі думки можна зрідка почути….
о. Роман Лаба, OSPPE, директор всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Конференції Єпископів РКЦ в Україні
