Великий Тиждень, який розпочинаємо, день за днем провадитиме нас до переживання найбільших Таємниць нашої віри — Страждання, Смерті і Воскресіння Христа. Це добра нагода, щоб задуматися, на що чи на кого ми покладаємо свої надії і чи дійсно Христос Розп’ятий і Воскреслий є найбільшою надією нашого життя.
Скільки планів було на цей рік! Скільки надій покладалося! Здати ЗНО. Вступити до вузу. Поїхати — нарешті! — у відпустку. Відсвяткувати Пасху з родиною. Влаштуватися на роботу, отримати підвищення. Просто погуляти з дітьми в парку, бо ж гарна погода…
А життя внесло свої корективи. Усі ці надії — більші чи менші — з успіхом провалились. Хтось відчуває смуток, хтось ближче знайомиться з депресією, хтось — попри все — намагається “втриматися на плаву” і опанувати ситуацію чи навіть видобути з неї якусь користь.
І десь глибоко всередині ти відчуваєш: якщо ці “малі” надії підводять, то просто мусить бути велика надія, що не підведе ніколи і на яку можна було би опертися. Саме про таку — велику надію — пише Папа Бенедикт XVI в енцикліці “Spe salvi” (“Спасенні надією”).
І справді, дуже часто ми покладаємо всі свої надії, всі сподівання на життя теперішнє. Саме з життям теперішнім пов’язуємо наші прагнення і очікуємо, що це теперішнє наситить нас і дасть впевненість та радість, яких потребуємо. Одним словом, ми хочемо жити, і то жити на повну, але сподівання повноти часто покладаємо на перебування у цьому світі. І коли світ довкола буквально руйнується на очах, починаємо усвідомлювати, що такий підхід “не працює”, що це “не те” (SS 10). І врешті, коли вже, здається, немає на що сподіватися, тільки велика надія, що я, ми, увесь світ знаходимося під владою Любові, дає сили і відваги іти вперед (SS 35).
То що є тією великою надією, котра ніколи не підведе? Папа навчає, що отримати надію — це пізнати Бога, це знати, що є Хтось, Хто полюбив мене до кінця, і, що б не сталося, ця Любов завжди очікуватиме на мене (SS 3). І саме завдяки цій надії ми спасенні (пор. Рим 8, 24). «Відкуплення, спасіння, згідно з християнською вірою, це не просто доконаний факт. Відкуплення дане нам в тому сенсі, що нам була дарована надія, гідна довіри надія, завдяки якій ми можемо ставити чоло нашому теперішньому: теперішнє, яким би складним воно не було, можна пережити і прийняти, якщо воно провадить до мети і якщо ми можемо бути впевнені в цій меті, якщо ця мета настільки велика, що виправдовує труд дороги до неї», – пише Папа на самому початку енцикліки (SS 1).
Саме цим християни відрізняються від тих, хто не знає Бога. Святий апостол Павло пише в листі до солунян, а також і до всіх нас, щоб ми “не сумували, як інші, що не мають надії” (1 Сол 4, 13; SS 2). Той, хто не знає Бога, хоч би і мав різноманітні надії, так насправді надії не має, не має тієї великої надії, яка підтримує усе життя. Бог є правдивою надією людини, Бог, Котрий полюбив нас до кінця, віддавши Свого Сина (SS 23). Надія, отже, є рисою християн, котра вирізняє їх з-поміж тих, котрі не пізнали Бога. Християни мають майбутнє! Не знають точно, що їх чекає, але знають, що їхнє життя не закінчиться пусткою! І це надзвичайно важливо для нашого “сьогодні”, бо лише тоді, коли майбутнє представляється як позитивна дійсність, можна жити сьогодні, тут і тепер (SS 2).
Ця надія дає відвагу і силу пережити всі виклики і труднощі, знести карантини, епідемії, самотність, хвороби й нестатки. Бо надія, велика надія, не є лише інформацією про те, що нас чекає в майбутньому, ця надія на диво дієва, вона охоплює наше життя тут і тепер, змінює наше теперішнє, надає йому сенс, особливий смак. Факт, що існує майбутнє, змінює теперішнє, і навпаки — те, як ми переживаємо теперішнє, впливає на наше майбутнє (SS 7, 10). Зрештою, ми очікуємо на це майбутнє не самі — поруч із нами Христос, ми очікуємо з Ним, у Його присутності. Майбутні речі, обітниці Христа стосуються не лише майбутнього, це правдива реальність, це присутність Бога тут і тепер, Бога, Котрий увіходить в історію світу і розділяє із нами наші страждання (SS 8, 36).
Бенедикт XVI говорить, що надія в Біблії часто є тим самим, що й віра (SS 2; пор. Євр 10, 22-23; 1 Пт 3, 1; Еф 2, 14). Віра ж надає життю новий сенс, творить новий фундамент, на якому можна опертися, завдяки чому звичайний фундамет — тобто надія, покладена на матеріальні блага, — стає чимось відносним, а людське серце здобуває небачену досі свободу до дібр матеріальних (SS 8). Це не означає, що ми не потребує різних більших чи менших надій — кохання, успіху, доброї роботи… Ці надії підтримують нас на дорозі до вічності, однак без тієї великої надії, якою є лише Бог, усі вони не достатні. І якщо людина сподівається, що сповнення однієї з цих менших надій, або й навіть сповнення їх усіх разом, зможе цілковито її задовольнити, то швидко розчарується, бо в людському серці живе прагнення нескінченного, а сама людина була створена для великої мети — для самого Бога! (SS 30, 33)
Вчитися цієї надії можна через молитву — особисту і спільну, літургійну, через щоденні вчинки, через страждання — свої, власні, а також завдяки співучасті у стражданні інших, у співтерпінні з ними, бо лише в єдності з іншими, стаючи дітьми Божими, входимо в єдність з нашим спільним Отцем, Котрий є Життям і Любов’ю (SS 32-40). Сам Христос сказав, що Він прийшов, щоб ми мали життя і щоб достоту мали (пор. Йн 10, 10), а жити — означає пізнати Отця і Того, Кого Він послав (див. Йн 17, 3).
І на цій дорозі нехай підтримує нас Пресвята Богоридиця Діва Марія — Зірка надії, Котра ніколи не засумнівалася в безумовній любові Бога, Котра через Своє смиренне “так” відчинила Богові браму у наш світ. Маріє, Мати Божа і наша Мати, навчи нас вірити і не втрачати надії. Освіти наш шлях і веди до дому Отця! (SS 49, 50)
Зображення: Dirk Bouts Christ Crowned With Thorns
