Спеціальний коментар для кожного, хто звершує пастирське служіння

ДОБРИЙ ПАСТИР – ВІДВАЖНИЙ ПАСТИР!

Діян 2, 14а. 36-4; Пс 23; 1 Пт 2, 20б-25; Йн 10, 1-10

Того часу Ісус сказав: «Воістину, воістину кажу вам: хто не входить до овечої ко­ша­ри дверима, але перелазить через верх деінде, той злодій і роз­бій­ник, а хто входить дверима, той пас­тир овець. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу; і він кличе своїх овець по імені й виводить їх. Коли він усіх своїх овець повиводить, то йде перед ними, а вівці йдуть слідом за ним, бо знають його голос; за чужим же вони не підуть, а вті­катимуть від нього, бо не знають голосу чужих!» Таку притчу розповів їм Ісус. Та вони не зрозуміли, що означало те, про що Він говорив їм. Тоді ще сказав Ісус: «Воістину, воістину кажу вам, що Я є двері вівцям. Всі, котрі приходили переді Мною, були злодії та розбійники, але вівці їх не послухали. Я є двері! Якщо хто Мною ввій­де, то буде спасенний; і він увійде та й вий­де, і знайде пасовисько. Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити і погу­би­ти. Я ж прийшов, щоб мали жит­тя і щоб над міру мали».

Щоб добре зрозуміти Євангеліє, яке Церква приготувала на ІV Великодню Неділю, приглянемося коротко до пастирської культури семіномадів, напівкочівних племен, які займалися годівлею дрібного рогатого скоту.

Для пастиря вівці були засобом на прожиття. Ще сьогодні пастух-кочівник спроможний запам’ятати близько 50 імен своїх овечок¹. Також принесення жертв з овечок було особливим емоційним переживанням для кожного кочівника і його родини. Як приклад, розглянемо жертвоприношення у Пасхальну ніч: 10-ого дня місяця Нісан батько сімейства мав взяти ягня в дім, а лише 14-ого дня воно складалося в жертву. 4 дні ягня ходило по дому, діти з ним гралися, мешканці дому звикали, а потім… 14-ого Нісана батько на очах усієї родини складав його в жертві. Для чого усе це? Чи не простіше було скласти жертву 14-ого Нісана без якихось вступних обрядів? Єврейські мудреці пояснюють, що все це було для того, щоб емоційно пережити пасхальну жертву!

І ще декілька нюансів… На ніч стада заганялися до огорожі, яка була викладена з каміння, а один з Пастирів лягав у проході і майже в прямому значенні був «брамою для овець». Коли б якась овечка хотіла вийти на «нічну прогулянку», то мусіла переступити через свого вартівника. Вранці кожен пастир підходив до огорожі і кликав овець своєрідним сигналом. Вівці, які не навчилися розпізнавати характерний голос (сигнал) Пастиря, ризикували залишитися голодними. В світлі цього звичаю Ісус говорить: Мої вівці знають мій голос і за Мною слідують!

Вівці – суспільні тварини, які мають поганий зір і добрий слух. Вони тримаються разом при допомозі взаємної переклички. Коли бачать і відчувають поруч себе інших овець, то поводять себе спокійно, як тільки опиняються наодинці, починають блеяти. Ці деталі можуть наново  прояснити притчу про заблукалу овечку, яка могла загубитися, не слухаючи голосу Пастиря (Ісуса) і голосу стада (спільноти Церкви).

У давнину, для зручності і швидкого розділення стад, овечок позначали клеймом, або особливим знаком. Християни також позначенні отим знаком, печаттю (гр. sfragis), якою є Святе Таїнство хрещення.

Перейдемо тепер до тексту Євангелія – Йн 10, 1 – 11

Що отже означає входити до овечок через двері? Відповідь на це запитання знаходиться у наступних віршах. Ісус сам про себе говорить «Я Є ДВЕРІ ДЛЯ ОВЕЦЬ». «Я Є» – гр. Ego eimi – автопрокламація Ісуса, нав’язує до Божого Імені, об’явленого Мойсею – «Я є Той, хто є» (Вх 3, 14). Увіходити до овець через двері – це запрошення до кожного Пастиря – увіходити до своєї пастви через взаємовідносини з Ісусом. Таке пояснення дає нам папа Бенедикт XVI: Щоб виконувати завдання Пастиря потрібно пройти крізь браму – Ісуса. Хто чинить інакше, то навіть, якщо виглядає пастирем, є злодієм. Ці двері відчиняє «оддвірний». Св. Фома Аквінський так говорить про Святого Духа. Святий Дух впроваджує нас до вівчарні через двері.

Йоан говорить, що за «чужим» овечки не підуть. Маємо простий критерій розпізнавання: якщо овечки не йдуть за пастирем, то можливо тому, що він став чужим. Цікаво, що «своїм» пастир є лише в Ісусі Христі. Одна із спокус духовенства – бути «своїм», але поза Христом.

Коли пастир не приходить до овець через браму, то входить у протилежну поставу, яка описується в словах «деінде влізає». Грецьке слово anabaino означає «йти вгору», в грецькій мові це слово може означати «робити кар’єру». «Деінде влізає» – в цих словах можемо побачити зусилля зробити кар’єру, зайти високо, зробити для себе певну позицію, дякуючи Церкві: послужитися (скористатися Церквою, а не служити їй (Бенедикт ХVІ). Коментар папи Бенедикта є серйозним застереженням для кожного, хто звершує уряд пастиря.

Я є двері! Якщо хто Мною ввій­де, то буде спасенний; і він увійде та й вий­де, і знайде пасовисько. В Ісусі Христі є «вхід і вихід». Часто можемо побачити таку особливість на сторінках Євангелії – там, де входить Ісус, обов’язково хтось виходить, виходить на яв те, що потребує Господнього втручання.

Що є пашею для овець? Отці Церкви повчали, що отим пасовиськом є луки Святого Писання. Тому першим завданням Пастиря є навчання Божого Слова! Собор Трулянський кладе на кожного священика ОБОВ’ЯЗОК – виплекати у своїх вірянах любов до Біблії, до молитовного читання Божого Слова.

Про цей обов’язок пригадує Собор Ватиканський ІІ у декреті Presbyterorum Ordinis:

Божий Народ громадиться в одне завдяки Слову Бога Живого, яке слід вимагати з уст священиків. Оскільки ніхто не може бути спасенним, якщо спочатку не повірить, пресвітери, будучи співпрацівниками єпископів, мають перш за все обов’язок проповідувати всім Божу Євангелію, щоб виконуючи наказ Господній: Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню (Мк 16, 15), творили і помножували Божий Народ. Адже через спасенне слово народжується віра в серцях невіруючих, а в серцях віруючих розвивається; дякуючи їй повстає і зростає спільнота вірних, згідно слів Апостола: Віра зі слухання, а слухання через Слово Христове (Рим 10, 17). Пресвітери отже є боржниками всіх, щоб ділитися з ними правдою Євангелії, якою радіють у Господі (Собор Ватиканський ІІ, Presbyterorum Ordinis 4).

Саме так описує Церква завдання Пастирів, священиків і єпископів. Воно чітко визначене: вірні мають право ВИМАГАТИ Слово Боже з уст священиків, а самі священики є боржниками. Дуже цікавого формулювання вживає латинський текст документу: Omnibus ergo debitores sunt Presbyteri. Священики названі тут debitores. Цей латинський термін вживався (і вживається далі, але в дещо іншому значенні) в банківській термінології і означав боржника, якому неможливо подарувати борг.

Проголошення правди Євангелія є захисним муром для вівчарні. В одному із стародавніх підручників з душпастирства, а конкретно в Книзі «Пастирське правило» св. Григорія Великого читаємо:

Пастир нехай буде розсудливим в мовчанні і корисним у промові; не повинен розголошувати того, про що потрібно мовчати, ані замовчувати того, що повинен сказати. Адже подібно, як нерозсудливе слово впроваджує в помилку, так і нерозсудливе мовчання залишає в помилці тих, хто міг би пізнати істину. А тимчасом, нерозсудливі пастирі, страхаючись людського ока, часто стримують себе від відкритого проповідування того, що слушне. Не стережуть вівчарні – говорить Той, хто є Правдою – з запалом добрих пастирів, лише поводяться так, як наймити, втікаючи перед лицем наступаючого вовка і закриваються мовчанням. Тому Господь дає їм догану через пророка, кажучи: Вони наче німі пси, які нездатні гавкати». Тому і далі осуджує їх в словах: «Ви не стали навпроти і не будували мурів навколо дому Ізраїля, щоб остоятись у боротьбі в день Господній». Стати навпроти означає відважним словом стати на захист вівчарні проти володарів цього світу. Остоятись в боротьбі у день Господній означає протистояти воюючим безбожникам з огляду на любов до справедливості.

Чим для пастиря є страх перед проповідуванням правди, якщо не втечею в мовчання? Натомість хто стає на захист вівчарні, той будує мур проти неприятелів, мур навколо дому Ізраїля. Тому народу, який потрапляв у гріхи, сказано: Твої пророки мали для тебе марні видіння без сенсу; не відкривали твоєї неправоти, щоб схилити тебе до навернення. В Святому Писанні пророків інколи названо учителями, які виявляючи минущість справ цього світу, вказують на світ майбутній. Боже Слово закидає їм фальшиві видіння, бо страхаючись виступити проти зла, як боягузи, починають підлизуватися грішникам, бо стримують себе, щоб їх не картати (Книга 2, 4; PL77, 331).

(Якщо хтось дійшов до цього моменту, раджу, ще раз прочитати св. Григорія).

І ще один текст… В Книзі пророка Малахії 2, 7 читаємо: Бо уста священика мають берегти науку, і з уст його люди очікують повчання, бо він – ангел Господа сил.

Будучи одним із «боржників», вслуховуюся в ці слова і ставлю собі просте запитання, яке також заохочую поставити кожному пастирю: Чи достатньо часу я проводжу з Біблією? Сплачувати борг не можна фальшивими монетами. Не все, що слина на язик принесе, навіть на такий «святий», як язик священика, є Словом Божим. Просімо Господа, щоб не було в нашому житті дня, проведеного без Святого Писання, без Біблії, і щоб ми не стали «фальшивомонетниками» і не були притягнений до небесної відповідальності за те, що давали неправдиві цінності, і спонукали інших жити неправдиво… і щоб стали достойними пам’яті за словами Послання до Євреїв: Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали Вам Слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки (Євр 13, 7 – 8).