Сурогатне материнство: розвінчуємо міфи

Питання сурогатного материнства нині заполонило весь інформаційний простір і напевно немає жодного медіаресурсу в Україні, який би не обговорював ситуацію з немовлятами «на експорт», що стали заручниками в столичному готелі через вимушений карантин та закриті кордони. А так ніхто і не звернув би увагу на сотні дітей щороку, які за гроші виношують та народжують для іноземців українські жінки. Та попри весь той галас та критику для багатьох наших громадян через незнання або дезінформацію сурогатне материнство залишається морально прийнятним виходом для бездітних пар, які хочуть мати свою “кровинку”. Отож спробуємо розвінчати деякі стереотипи, які роками накопичувалися навколо явища «оренди жіночого лона».

Міф 1. Дитина не залишає після себе сліду в організмі матері.

Прихильники цього твердження намагаються переконати суспільство, що на відміну від абортів, евтаназії чи навіть протизаплідних засобів, що викликають викидні у перші дні після запліднення, сурогатне материнство – це лише виношування однією жінкою біологічної дитини інших батьків. І, окрім незручностей пов’язаних з вагітністю та дев’ятимісячним перебуванням дитини у лоні, сурогатне материнство жодним чином не впливає на організм жінки. Однак у 2012 році були оприлюднені результати дослідження, яке вказувало, що навіть у головному мозку жінок були виявлені аномальні для їхнього тіла чоловічі клітини з хромосомами XY²(приблизно 1 на 1000 жіночих)³. Річ утім, що вони мали синів, які залишали свій слід в організмі матері⁴. Дослідження 2015 року не лише підтвердило попередні результати, але й значно розширило “географію” мандрівок жіночим організмом дитячих клітин. Вони були знайдені у легенях (100 % всіх репрезентованих вагітних), нирках (84 %), печінці (95 %) та серці (29 %) жінок.⁵ У деяких випадках дитяча ДНК становила 20% вільної ДНК у крові вагітних жінок⁶. І не лише у досить нетривалий після пологів час, але, як свідчать результати дослідження у центрі вивчення раку Фреда Хатчінсона у Сієтлі, їх знайшли у 63 % жінок у віці від 32 до 101 р.⁷, які будь-коли народжували представників чоловічої статті. При цьому найстаршій живій учасниці дослідження на час наукового експерименту було 93 роки. У 27 % жінок їх було знайдено у легенях, 18 % у печінці, а 17 % – у нирках. І що цікаво, що вони частіше з’являються у тих ділянках жіночого організму, які мали ракові пухлини. На думку вчених, дитячі клітини мали терапевтичну дію і зміцнювали, а навіть лікували ушкоджені хворобою органи вагітних жінок, адже мали здатність перетворюватися у здорову тканину, тим самим збільшували шанси на видужання матерів⁸. Так, науковців здивував випадок жінки, яка поборола рак печінки лише завдяки клітинам, які отримала від свого сина 20 роками раніше. Так, само вони зменшують ризик захворювання на хворобу Альцгеймера для жінок. У сфері сурогатного материнства справа є складнішою, адже клітини дитини є абсолютно біологічно чужими для жіночого організму, і він може сприймати їх за ворожі до себе. Втім ясно одне, дитина, яка протягом 9 місяців вагітності знаходиться під серцем жінки назавжди залишає свій слід у її тілі і стає його частиною.

Міф 2. Сурогатне материнство нікому не приносить шкоди.

На думку прихильників сурогатного материнства, воно знаходиться абсолютно в іншій моральній площині, аніж приміром аборти, евтаназія чи узаконення одностатевих відносин. Адже немає жодного шкідливого ефекту для оточення, а лише один позитив, коли бездітнім парам приносять радість батьківства. А спротив Церков випливає з їхнього неприйняття технічного прогресу та розвитку науки. Проте одним з видів сурогатного материнства є штучне запліднення методом in vitro та подальше перенесення ембріона у тіло іншої жінки. Це називається повне сурогатне материнство (full aбо gestational surrogacy) на відміну від традиційного або часткового (traditional surrogacy⁹), коли штучним способом у яйцеклітину сурогатної матері вводиться чоловічий сперматозоїд і вона є також біологічною матір’ю народженої дитини, яку за домовленістю після пологів має віддати. Хоча це значно дешевший метод, проте на офіційному рівні законодавством він заборонений у нашій країні. У нас дозволено лише повне сурогатне материнство¹⁰.

З огляду на походження біологічного матеріалу для запліднення (сперми та яйцеклітин), він може бути гомологічним (від подружньої пари) або гетерологічним (від осіб, що не перебувають у подружньому зв’язку¹¹). Зазначимо, що згідно чинного українського законодавства заборонено використовувати яйцеклітини так званого «гестаціонного кур’єра» згідно наукової термінології¹². Втім як у стосунку до штучного переривання вагітності, так і тут постає питання про визначення сутності поняття людини та моменту появи її на світ. Залишимо осторонь не менш важливі релігійний та морально-етичний аспекти та відразу перейдемо до розгляду наукових аргументів. Візьмемо за основу, що початком людської істоти слід вважати з’єднання людських гамет, коли утворюється організм зі своїм неповторним генетичним кодом. Навіть Рада Європи у 1998 році ствердила, що з моменту запліднення яйцеклітини «людське життя розвивається у тривалому процесі»¹³. Хоча, як у наукових, так і у етичних колах до цього часу точаться дискусії про критерії визначення людської особи з отриманням її прав (від 14 дня вагітності до появи нервової системи чи миті відчуття болю), 96 % науковців-біологів схиляються, що нова людина виникає у момент поєднання чоловічої і жіночої гамет і утворення ембріону¹⁴. Тоді як під час застосування методів in vitro штучним методом створюють від декількох до кількох десятків ембріонів (зазвичай відбирається кращих 2 ембріона з 6-8 створених, але таких циклів штучного запліднення буває декілька), які потім поміщають у кріокамери з азотом для подальших спроб або медичних експериментів¹⁵. І так у замороженому стані достеменно не відомо скільки мільйонів людських істот згідно наукової точки зору перебуває у різних лабораторіях світу. Тут слід врахувати, що у зв’язку з низькою ефективністю методу штучного запліднення зазвичай в організм жінки імплантують 2-3 людських ембріони з надією, що один з них призведе до бажаного результату. Проте трапляються випадки, що всі вони успішно приживаються. Тоді для продовження вагітності проводиться селективний (вибірковий аборт), коли для виживання одного немовляти вбивають вже зачатих людських істот¹⁶. Не слід забувати про синдром після “In vitro”, як у матері, так передусім у самої дитини. Не говоримо вже про спеціальне вилучення та знищення тих людських ембріонів, які мають брак у своєму розвитку. А це становить у деяких розрахунках від 5 до 10 % всіх штучно запліднених ембріонів¹⁷.

По суті метод in vitro незалежно від його різновиду від «AIH (Artificial Isemination Husband or Homologous – гомологічна інсемінація ) до типу SM (Surrogate Mother – сурогатна мати¹⁸) має щось з нацистської ідеології, коли в ім’я життя одних, приносили у жертву тисячі життів інших (теж відсталих чи з вадами розвитку). І за часів Гітлера – це теж називалося гуманізмом і розвитком прогресу, а Католицьку Церкву як завжди звинувачували у відсталості та середньовічній ментальності.

Міф 3. Клієнтами сурогатних матерів є лише бездітні подружжя.

Щоб отримати дитину за допомогою сурогатної матері згідно українського законодавства, як іноземець, так і громадянин держави, мають пред’явити документи про перебування в офіційному шлюбі. Це є можливо лише у випадку подружжя чоловіка і жінки¹⁹. Проте, як повідмоляють самі репродуктивні клініки, серед їхніх клієнтів постійно зростає кількість одностатевих пар та самотніх осіб (сінглів), які хочуть отримати дитину. Навіть існують окремі організації, які надають послуги сурогатства виключно для ЛГБТ спільноти. Там навіть вказується, що «багато жінок в захваті від можливості стати сурогатною матір’ю для гей-пари». Деякі навіть спеціально для цього обирають сурогатство, адже хочуть допомогти групі населення, яка найбільше потребує власних дітей. Деколи донорами сперми стають обидва гомосексуальні партнери, що закінчується народженням близнят²⁰, які є спорідненими братами (одна біологічна мати, різні біологічні батьки).

Відомий факт, коли у Чикаго жінка народила двійню, біологічним батьком дівчат близнят був один гомосексуальний партнер, а хлопчика – інший²¹. З огляду на значний кошт або заборони у деяких розвинутих суспільствах сурогатне материнство для гомосексуальних пар набуло поширення передусім у країнах Азії²². Згідно статистики там кожна друга дитина від суротної матері, народжена саме для гомосексуальних або лесбійських пар²³. У 2018 році стався гучний скандал, коли таїландка не захотіла віддати народжену нею доньку Кармен (яйцеклітину надала інша жінка) замовнику та біологічному батьку Гордону Лейку (Gordon Lake), бо від початку не знала, що її буде виховувати одностатева пара. Суд її країни виніс рішення на користь пари геїв, яка до того вже мала дворічного сина від жительки Індії, де до заборони комерційного сурогатного материнства для іноземців щороку 25 000 дітей “виготовлялися” на експорт.²⁴.

Натомість справжньою сенсацією стала історія 61-однорічної Целін Еледже (Celin Eledge), шатат Небраска, США. Вона стала сурогатною матір’ю для свого сина Метью, оскільки він був гомосексуалістом. Внаслідок поважного віку вона вже не була в змозі надати свою яйцеклітину, тому для штучного запліднення надала сестра партнера її сина, а він став донором сперми. Після проходження гормональної терапії Целін народила дівчинку Уму Луїз²⁵. Минулого року у віці 27 років Чапел Купер (Chapelle Cooper) стала донором яйцеклітини та сурогатною матір’ю для немовляти свого брата гея. Тоді як донором сперми став його сексуальний партнер Скотт.

Проте вже нині серед прихильників гендерних концепції лунають заклики якомога швидше розробити технологію штучної матки, щоби необхідність у послугах сурогатних жінок відпала сама собою²⁶. А поки це не сталося різноманітні фірми по «торгівлі немовлятами» надають свої послуги в залежності від ситуації клієнтів та законодавства окремих країн. Так на польському сайті New Life Poland, що є частиною міжнародної групи центрів плідності New Life Global, що наразі діють у Грузії, Україні, Індії, Ізраїлі і Тайланді, вказано, що гетеросексуальним парам рекомендують скористатися послугами сурогатних жінок та донорів з України та Грузії. Для самотніх батьків або гомосексуальних пар – це Мексика, Південно-Західна Азія, Кенія та Європа (без конкретної вказівки країни), майбутніх батьків з ВІЛ інфекцією заохочують звертатися до Мексики. Проте найцікавіше, що майбутні батьки, які хочуть зрівноважити свою родину вибором статі, можуть розраховувати як на мексиканський, так і на український ринок послуг у придбанні дітей²⁷. Як бачимо, сурогатне материнство стало шляхом для ЛГБТ у їхньому прагненні усиновлення дітей. Хоча в Україні заборонено виношування дитини для одностатевих пар, з досвіду корупційних схем у нашій країні стає зрозуміло, що за умови достатньої кількості коштів, підроблення документів чи знаходження шпаринки вітчизняного законодавстві не становить непереборної перешкоди 34.

Міф 4. Факт народження від сурогатної матері не буде мати жодних психологічних насідків.

Акцентуючи, що «гестаціонний кур’єр» (жінка) не впливає на генетичну будову дитини, яку носить, здається поза увагою залишають психологічний та емоційний аспект явища сурогатного материнства для всіх без винятку задіяних у цьому осіб. Щоб там не говорили, важко повірити, що у сурогатної жінки під час вагітності, а особливо після пологів, не виникає почуттів щодо дитини, яку народила, адже весь організм каже їй, що вона стала біологічною матір’ю. Самі психологи репродуктивних центрів зазначають, що краще якби породілля відразу переключилася на своїх власних дітей, а якщо таких немає? Щодо сімейної пар замовників, то згідно дослідження британських вчених майже чверть потенційних матерів відчувають чергову хвилю розчарування, що вона, хоча і отримала дитину, проте це не вона її народила. Це слід врахувати, і стосунки, побудові на турботі та інтересі до життя та проблемах сурогатної матері, які виникли у батька-замовника дитини, якому буде важко переключитися на народжену дитину та свою власну дружину. Для неї надмірна турбота або навіть прості розмови про сурогатну матір – це глибока психологічна травма²⁸. Це все у поєднанні може зашкодити відносинам у шлюбі, а навіть його зруйнувати, тоді причину розлучення зазвичай вбачають саме у дитині, яка стає головним виновником та жертвою. 

Щодо народженої дитини, то найнебезпніше для неї може бути дізнатися правду про її походження та відчуття, що батьки просто її купили, а вона є штучним товаром, який зробили на замовлення. Дитина завжди буде відчувати певний зв’язок з біологічними чи генетичними батьками, яких залежно від ситуації у неї може бути до 5 (жінка-донор, чоловік-донор, сурогатна мати, пара-замовників). Проте загалом психологічні наслідки сурогатного материнства мало вивчені і досі не відомо, як факт виношування іншою жінкою за гроші вплине на емоційний стан немовляти, коли воно виросте.

Міф 5. З народженням дитини іншою жінкою не виникне жодних проблем у законодавстві.

Дійсно в українському законодавстві існує перевага генетичного материнства над сурогатним, адже стверджується, що у момент укладення угоди жінка втрачає право над немовлятком на користь пари замовників²⁹. Проте вітчизняне законодавство не завжди співпадає з зарубіжним і прикладом цього може  бути хоча б ситуація з німецьким подружжям, яке заплатило українці, щоб там виносила їхню дитину. І хоча з українськими документами було все гаразд, суд у Вестфалії відмовив їм у праві називатися батьками дитини, а лише дав дозвіл на усиновлення та право бути прийомними батьками. Адже згідно німецького законодавства про материнство стосовно дитини свідчить не генетична спорідненість, а факт народження жінкою³⁰. Також слід пам’ятати, що згідно українських юридичних норм жінка буде порушницею закону на основі заключної угоди, якщо з будь-яких причин відмовиться передавати народжене немовля замовникам³¹. На основі того, що в українському законодавстві немає точно прописаних норм про сурогатне материнство, будь-яка писемна угода, навіть без дотримання нотаріальних вимог, про послуги жінки для виношення дитини, буде вважатися чинною і враховуватиметься українським судом³². Були також справи, коли жінка відмовлялася від свого права на материнство, адже не були генетичним донором на відміну від свого законного чоловіка. І хоча в цій ситуації позов був відтерміновано на основі ст. 123 і ст. 139 Сімейного Кодексу, які забороняли подібні позови за наявності вже підписаної угоди про сурогатне материнство, проте справа про позбавлення материнських прав, яке виснунув генетичний батько, була судом розглянута позитивно, враховуючи, що жінка після розлучення виїхала закордон і не брала участь у вихованні дитини³³. Можна зробити на основі цього висновок, що сурогатне материнство з юридичної точки зору і наявних вже прецедентів має чимало підводних каменів і не так прозоре і просте, як здається на перший погляд.

Фото : Дзеркало тижня