Пропонуємо Вашій увазі Його третю частину інтерв’ю, дане Шарлотті д’Орнелла (Charlotte d’Ornellas), яке було опублікавано у французькому часописі Les Valeurs Acctuelles .
Що Ви думаєте про синодальний процес, який відбувається в Німеччині? Деякі кардинали засуджували ризик «протестантизації» німецької Церкви. Яка Ваша думка на цю тему?
Те, що відбувається в Німеччині, це жахливо. Складається враження, що правди віри та накази Євангелія будуть поставлені на голосування. Яке ми маємо право вирішувати про відмову від частини Христового вчення? Я знаю, що багато німецьких католиків страждають від цієї ситуації. Як часто говорив Бенедикт XVI, церква в Німеччині занадто багата. При наявності грошей існує спокуса зробити все: змінити Одкровення, створити інший Вчительський Уряд Церкви, а також Церкву, що вже не буде єдиною, святою, вселенською та апостольською, а буде німецькою. Існує небезпека, що ця Церква вважатиме себе одним із світських інститутів. То яким чином вона врешті-решт не почне думати, як світ? Хотів би переконати моїх німецьких братів відчути убогість, відмовитися від державних субсидій. Вбога Церква не боятиметься радикалізму Євангелія. Гадаю, що наші зв’язки з грошима або світською владою часто роблять нас занадто вразливими або боязкими до проголошення Доброї Новини. За цими дебатами стоїть питання надприродного характеру віри. Бути християнином – це не лише духовне доповнення до світського життя, один із аспектів особистого розвитку, яких так прагнуть сучасні люди, що постійно перебувають у ситуації стресу. Бути християнином – це дозволити самому Богу увійти в наше життя і змінити нас. Ми не обираємо серед усіх духовних вірувань і практик. Ми інтегрально і повністю приймаємо надприродну подію Божого Об’явлення. Не ми автори цього Об’явлення, воно нам дано і змінює наше життя.
І частина інтерв’ю: Кард. Роберт Сара про крихкість людини та місію Церкви в умовах пандемії
Сьогодні багато дискутують над внутрішніми справами Церкви. Папа Франциск засвідчив, що не боїться схизми. Чи також і Ви не маєте таких побоювань? Як можна повернути єдність?
Це можливо лише за умови, якщо ми на перше місце ставимо молитву та адорацію. Там навчимося більшої вірності католицькій доктрині, котру будемо переживати з найбільшою любов’ю. Церкву потрясає з усіх сторін. Від внутрішньої боротьби до педофільських скандалів, через очевидне непристосування до сучасного світу. Про що мова?
Ми переживаємо глибоку кризу. Перш за все, це криза віри і глибока криза священства. Найстрашніший її прояв – це огидні злочини священиків. Коли Бог не в центрі, коли віра більше не визначає діяльності, коли священник не надає дороговказів життю людей і це життя не годує, тоді стають можливими такі злочини. Як сказав Бенедикт XVI: “Чому педофілія досягла такої межі? Остаточною причиною є відсутність Бога» (Бенедикт XVI, Лист про причини кризи в Церкві)1. Священиків формували, не навчаючи, що єдиною точкою опори їхнього життя є Бог, не даючи їм відчути, що життя має сенс лише через Бога і для Бога. Коли вони позбавлені Бога, все, що їм залишається, – це влада. Деякі занурилися в логіку диявола зловживання владою та в сексуальні злочини. Якщо священник щодня не відчуває, що він є лише інструментом, то йому загрожує одурманення почуттям сили. Якщо життя священика не є освяченим життям, то йому загрожує велика небезпека омани і спотворень.
Обличчя церкви було заплямоване гріхом її синів. Однак сьогодні її справжнє обличчя являється наново. Воно сяє в тих відважних священниках, які супроводжують вмираючих, ризикуючи власним життям, у тих священниках, які супроводжують своїх людей молитвою.
Християни ослабли через брак віри. Здається, деякі християни хочуть позбавити себе цього світла. Вони змушують себе дивитися на світ секуляризованим поглядом. Чому? Чи це бажання бути прийнятим цим світом? Бажання бути схожим на всіх?
Цікаво, чи, по суті, таке ставлення просто маскує страх, який змушує нас не хотіти чути того, що нам говорить Ісус: «Ви – сіль землі. (…) Ви – світло світу » (Мт 5,13 – 14)?! Яка відповідальність! Який тягар! Відмовитись від того, щоб бути сіллю землі – це приректи світ, залишатися ніяким і без смаку, відмовитися бути світлом світу, – це приректи світ на темряву. Ми не можемо з цим погодитися!
ІІ частина інтерв’ю: Кардинал Сара про целібат, нападки на Бенедикта XVI та політику в Церкві
Що робити?
Багато християн знеохочені свідчити про віру або нести світло світові. Наша віра стала літеплою, як спогади, котрі поволі гаснуть. Вона стає, як холодний туман. Тоді ми не наважуємось ствердити, що наша віра становить єдине світло світу. Але ж ми маємо давати свідчення не про себе, а про Бога, який вийшов нам назустріч і об’явив себе.
Час вирвати християн з релятивізму, що їх оточує, котрий знечулює серця і присипляє любов! Літеплість, що запанувала посеред нас, вимірюється ступенем нашої апатії до доктринальних деформацій. Часто серйозні помилки викладають у католицьких університетах чи номінально християнських публікаціях. Ніхто не реагує! Обережно, одного дня вірні вимагатимуть від нас відповіді. Вони звинуватять нас перед Богом у тому, що ми віддали їх вовкам і самі дезертирували з нашого покликання пастиря, який має захищати вівчарню.
Наша віра обумовлює нашу любов до Бога. Відстоювати віру – це захищати найслабших, простих і дозволити їм любити Бога в правді. Йдеться про спасіння душ, наших і наших братів. У той день, коли ми перестанемо горіти з любові до своєї віри, світ помре від холоду, позбавлений свого найціннішого блага.
Хто сьогодні встане, щоб проголошувати містам Заходу віру, якої вони очікують? Хто встане, щоб проголошувати Євангеліє мусульманам? Вони шукають її, не знаючи про це. Вони звертаються до ісламу, тому що як єдину релігію Захід їм пропонує споживацьке суспільство. Ми більше не можемо називати себе віруючими, а на практиці жити, як атеїсти!
Перебуваючи в серці Церкви і її керуючого центру, яким є Ватикан, як Ви дивитеся на Церкву сьогодні?
Центр Церкви – це не адміністрація Ватикану. Центр Церкви – це серце кожної людини, яка вірить в Ісуса Христа, молиться і адорує Його. Центр Церкви знаходиться в самому серці монастирів. Центр Церкви передусім знаходиться в кожній дарохранительниці (tabernaculum), оскільки там присутній Ісус. Церкву не можна оцінювати за світовими критеріями. Вона не має нічого спільного із соцопитуваннями. Вона не існує для того, щоб бути впливовою у світі. Церква повторює за Ісусом: «Я на те народився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій» (Йн 18, 37). Християни ніколи не будуть гідними цієї місії, але Церква завжди буде присутня, щоб свідчити про Христа.
Переклад: Отець Роман Лаба та Ілона Соловей
