Карантин, пов’язаний з Covid-19, змусив багато парафій і спільнот перейти в онлайн режим. В онлайн режимі почалися трансляції Євхаристії, такий досвід в 2020 році став масовим явищем. Пастирі, якщо не самі огранізовували трансляції зі своїх храмів, то відсилали парафіян до трансляцій, організованих іншими. У довгі місяці карантину багато людей скористалося з нагод онлайн трансляцій. Кожний мав нагоду оцінити позитивні і негативні сторони цього способу участі у Службі Божій з практичної точки зору. Незважаючи на його придатність під час гострої фази карантину, він містить у собі небезпеку при довшому його застосуванні. Ця небезпека полягає на затиранні фундаментальних елементів Євхаристії. Не вдаючись у деталі, ми можемо сказати, що Євхаристія – це зібрання християнської спільноти, щоб слухати Боже Слово і відповідати на нього, щоб заносити молитву і складати жертву подяки, щоб приймати Тіло і Кров Христа, щоб ця спільнота перетворювалася у містичне Тіло Христа.
Визначимо тут три елемента: спільнота, Слово Боже, сакраментальний знак (Причастя). При онлайн трансляціях ці три елементи не можуть реалізуватися у всій своїй повноті.
Спільнотний вимір Євхаристії
Карантин показав нам виразно, що спільнотний вимір Євхаристії є ще мало закорінений у свідомості віруючих. Багато хто трактує її як свою особисту молитву в якійсь анонімній групі людей. Отже, перехід на онлайн режим дехто сприйняв як полегшення реалізації своєї індивідуальної молитви. Священник, я і екран, і що ще треба більше?! Однак це мислення дуже далеке від того, що наказав нам робити Христос і від того, як цей наказ реалізувала Церква, особливо на початку свого існування. Церква зберігає пам’ять про мучеників з Авітени (сьогоднішній Туніс) з початку IV століття, які через те, що порушили наказ правителя не збиратися на спільних Євхаристіях, віддали своє життя зі словами на устах: «Ми без дня Господнього (неділі і Євхаристії) не можемо жити». Одна з авітенських мучениць сказала: “Так, я пішла на зібрання і святкувала Господню вечерю разом з моїми братами, бо я – християнка”. (PL 8, 707-710). Зібратися разом, на одному місці, в одному часі, щоб стати одним тілом і душею у Христі – це наша християнська ціль. Одним із ключів розуміння Євхаристії є зустріч Нареченого-Христа з Нареченою-Церквою. Той, хто закоханий, дуже добре розуміє значення фізичної присутності один біля одного, яку не замінить жодне спілкування через засоби переказу (телефон, скайп, Viber і таке інше).
Реальна присутність Христа в Євхаристії є одним з найважливіших аспектів вчення Католицької Церкви. Як окреслив Тридентський Собор, Христос в Євхаристії є присутній по-стравжньому (vere), реально (realiter), сутнісно (substantialiter) (див. Сесія XIII, розд. 1). Якщо такою є присутність Христа-Нареченого в Євхаристії, то такою ж має бути участь і Його Нареченої-Церкви – справжньою (у правді), реальною (а не віртуальною), сутнісною (тобто участь всім собою). Довге фізичне розлучення між нареченими може згасити любов. Гадаю, що довге відлучення від фізичної участі в Євхаристії може перевести наші відносини з Христом спочатку у віртуальні (онлайн), а потім у їхнє переривання (оффлайн). Справжні, реальні, сутнісні (лицем до лиця, душа в душу) відносини є справжніми відносинами, які ми не можемо втратити ані між собою, ані по відношенню до Христа.
Другим елементом є Слово Боже
Його не можна хибно потрактувати, як повчання. Звичайно, Божому Слову не бракує інформативного і дидактичного (повчального) виміру, бо Слово Боже розповідає, напоумлює, повчає, закликає. Але Слово Боже у спільноті з’являється заради того, щоб реалізуватися, актуалізуватися у житті тих, хто Його слухає і приймає ТУТ І ТЕПЕР (hic et nunc). Це як дощ з неба, який падає на землю серця людини, щоб ця земля принесла плід. Слово Боже в Євхаристії – це один із способів реальної присутності Христа в Євхаристії. Він приходить на початку у знаку спільноти, священника, потім у Слові, і врешті у сакраментальних знаках Хліба і Вина. Слухання Слова Божого у спільноті за столом Слова – це невід’ємний елемент кожної Євхаристії. Звичайно, немає нічого поганого в тому, щоб слухати по радіо чи телебаченні Слово Боже і проповідь, але важливіше потрапити під дощ Слова, а він проливається на спільноту, зібрану в одному часі і в одному місці. З досвіду скажу, що дуже часто Святий Дух надихає проповідника сказати те, що він не планував, а що знаходить відгук у тих, хто є біля нього зібраний.
Тіло і Кров
І останнім елементом є споживання сакраментальних знаків Тіла і Крові Христа (Причастя). Кінцева ціль кожної Євхаристії – їсти Тіло і пити Кров Христа. Це прямий наказ Ісуса: “Беріть і їжте – це є Тіло Моє, беріть і пийте – це є Кров Моя” (див. Мт 26, 26-27) . Отці Церкви дуже часто покликалися на прообраз цієї їжі, представлений в старозавітній сцені подорожі Іллі. Він, втомлений постійними гоніннями, забажав собі смерті і віддалився у пустелю, щоб померти. Та Бог послав йому їжу і питво і наказав йому їсти і пити, і силою цієї їжі Ілля йшов сорок днів і ночей аж до Божої гори (див. 1 Цар 19, 1-8). Євхаристія – це весільний бенкет, де ми запрошені, щоб їсти і пити: «Блаженні на трапезу Агнця запрошені» (Одкр 19, 9). Уявіть, як ви би взяли участь у весільному бенкеті онлайн, і перед вашою камерою поставили всі страви і напої. Очі бачать, а по вусах не стікає. Церква не відтепер стикається з проблемою, що вірні не приступають до Причастя. Вимога морального перетворення не одного відводила і відводить від споживання Причастя. Був такий період історії, коли вірні вирішили замінити Причастя спогляданням (адорацією). Тому під час Служби священник довго тримав піднятими консекровані Хліб і Вино, а люди довго на них дивились, і, крім священника, майже ніхто не причащався. Церква зреагувала на це церковною заповіддю причащатися хоча б один раз на рік – у Великодній період. Інакше католики все своє життя на Причастя тільки дивилися. Як знаємо, що таїнство – це видимий знак невидимої благодаті. Фізичне споживання сакраментальних Хліба і Вина є зовнішнім видимим знаком таїнства Євхаристії. Не можна трактувати його як довільний елемент. Щоб прийшла духовна благодать, треба спочатку виконати зовнішній видимий сакраментальний жест. Треба зробити все, що наказав нам робити Христос і спожити Його Тіло і Кров, щоб задіяла в нас благодать Його таїнства.
Спираючись на слова святого Августина (Августин, Сповідь), святий Бонавентура навчав, що той, хто споживає їжу чи напій, перетворює їх в себе; натомість в Євхаристії, той, хто споживає Тіло і Кров Христа, сам перетворюється в Того, Кого споживає – в Христа (Бонавентура, Коментар до Сентенцій). Це сакраментальне чудо по-справжньому, реально і сутністно відбувається тоді, коли фізично споживаємо Причастя, де по-справжньому, реально і сутністно є присутній Христос. Це правда, що самого фізичного причащання не достатньо. Традиція Церкви говорить про те, що до сакраментального споживання треба долучити духовне через відповідне наставлення душі, бажання бути близько Христа, виконувати Його волю, йти в напрямку святості. Так само як недостатньо лише прийняти зовнішньо хрещення – треба також пройти шлях внутрішнього перетворення. Але благодать отримана через фізичне хрещення є основою для всього духовного життя християнина. Схоже і з Євхаристією – треба споживати «їжу велетнів», щоб стати духовним велетнем. Звичайно, щоб ним стати, треба не тільки їсти, але й тренуватися, однак не зможемо стати Христом у цьому поколінні, не споживаючи Його як небесну манну. Без сили цієї їжі не дійдемо до Божої гори – до небесного Єрусалиму. Євхаристія потрібна нам для спасіння.
Духовне Причастя, про яке говорить Тридентський Собор (Сесія XIII, розд. 8) і яке в своїй суті є бажанням живою вірою сполучитися з Христом, в розумінні соборних отців не є альтернативою реальному Причастю. В ідеалі йдеться про сполучення духовного причастя з фізичним. Духовне Причастя є приготуванням до сакраментального. Так само треба підходити до ситуації, коли у віруючого виникають перешкоди щодо фізичного прийняття Причастя. По суті діла, у цьому випадку духовне Причастя є прагненням плодів реального Причастя. І з огляду на це прагнення Христос єднається з християнином і уділяє йому духовних плодів Євхаристії.
Підсумовуючи, скажемо, що реальна, а не віртуальна присутність є незамінним елементом Євхаристії. Це, як кажуть богослови, умова без якої ніяк (conditio sine qua non).
Христос, як Голова, є в Євхаристії по-справжньому, реально і сутнісно. Ми, як члени Тіла Христа, маємо бути там не менш реально. Віртуальна участь, як надзвичайний спосіб, є легітимним, бо не дозволяє Євхаристії, яка зникає з очей, зникнути з серця. Але, як тільки з’являється можливість звичайного способу в Євхаристії, надзвичайний має відійти.
Брат Костянтин Морозов, OFMCap