Перша вагітність наступила дуже рано, несподівано, недоречно… Була перша любов взаємна, сильна, яскрава принаймні мені так здавалося, але на ділі вийшло інакше. Я завагітніла ледь мені виповнилося 15, а мій любий одразу зник, залишивши мене наодинці «зі своїми» проблемами. Батьки дізналися на 10-му тижні, і наступні 2 тижні видалися мені пеклом (розмови, вмовляння і погрози: якщо не зроблю аборт, то …). Мене навіть в абортарій возили, але все марно: ми з синочком все витримали і народилися. Тоді йшов 1998 рік самий розпал кризи, але нічого, вижили, люди добрі допомагали. А з 17 років я стала працювати і відразу на себе. Загалом, нам з сином вистачало.
У 19 вийшла заміж (дитина тут не перешкода), а в 20 народила другого синочка. І все начебто нічого, але тут життя підносить черговий сюрприз: коли молодшому виповнилося 11 місяців, я знову була вагітна, хоча і грудьми годувала, і користувалася контрацепцією. Чоловік мій був абсолютно не готовий до такого повороту подій і відправляв на аборт. Батькам навіть сказати боялася: самі жили, хоч матеріально від них не залежали, але на зйомній квартирі. Про своє житло тільки мріяли. Загалом, сперечалися ми довго, але третій син побачив білий світ. До слова, зараз через багато років чоловік навіть думати не хоче, що сина могло б не бути. Каже, винен, шкодує, кається.
Минуло багато років, ми з чоловіком з Божою поміччю змогли розвинути свій бізнес, купити квартиру і гарну машину, отримати інші блага в житті. І все це з дітками на руках. Так що діти не перешкода, а, навпаки, величезний стимул розвитку в усіх відношеннях, і в матеріальному в тому числі.
Наостанок напишу, що півтора роки тому в нашій сім’ї з’явився бажаний, довгоочікуваний і всіма улюблений четвертий син.
Не бійтеся народжувати, не поспішайте вбивати.
