У Нюрнберзі військових злочинців Германа Герінга та Ульріха Грейфельта судили за аборти. Ці дії відповідно до міжнародного права трактувались, як “злочини проти людства”, вчинки, які за своєю суттю є злими і не можуть жодним чином бути виправданими. Головний прокурор Джим МакКейні наголосив, що неприпустимо навіть заохочувати вбивство зачатої дитини.
Проф. Джеффрі Туомала з Юридичної школи Університету Ліберті у науковій статті під назвою “Нюрнберг і злочин абортів” зазначає, що “злочин абортів” зіграв важливу роль у двох міжнародних Нюрнберзьких процесах, де Герінга і Грейфельта судили після війни. Прокурори союзників того часу (французькі, британські, американські та радянські) стверджували, що навіть добровільний аборт, тобто за згодою та на прохання жінки, є “військовим злочином” і “злочином проти людства”.
Обвинувачувальний акт проти Грейфельта включав, серед іншого, дозвіл або саму операцію абортів, як добровільних, так і примусових. Обвинувачувачі доводили перед трибуналом, що скасування правового захисту ненароджених дітей в окупованій Польщі та ненароджених дітей східних робітників у Німеччині, яких нацисти кваліфікували, як позбавлених расової цінності, є злочинами проти ненароджених дітей. Стверджувалося, що згідно Гаазької конвенції 1907 р. Німеччина зобов’язана забезпечити правовий захист дітей, зачатих також на окупованих територіях, і навмисне нехтування цим зобов’язанням високопосадовцями становило “злочини проти людяності та геноцид через зневагу”. Ст. 43, в якій зазначається, що на підкореній території окупант зобов’язаний якомога швидше відновити порядок та соціальне життя, включаючи закони, що діють у цій країні – У 1943 році Німеччина легалізувала аборти на польській території, таким чином було встановлено, що вони порушили Гаазьку конвенцію.
Зрештою, трибунал прийняв клопотання прокурорів і засудив Грейфельта за дозвіл абортів, хоча судді не прийняли всіх доказів, представлених у справі.
Аборт незабаром після Другої світової війни вважався одним із жахливих злочинів, які переслідувалися, і міжнародні трибунали розглядали це, як злочин, який повинен бути суворо покараний.
Самі судові процеси, а також вироки, винесені в Нюрнберзі, – нагадує проф. Туомала не обмежувались лише доказами та встановленням вини або невинвності окремих підсудних. Померлих вищих посадових осіб, включаючи Адольфа Гітлера та Генріха Гіммлера, також судили, щоб німецький народ – і, фактично, весь світ – ніколи не забув злочинну політику та вчинки нацистської Німеччини. Суди Нюрнберга виносили рішення щодо політики найвищих рівнів влади, в т.ч. щодо злочинної політики абортів.
Аборти та їх заохочення вважаються “злочинами проти людства”
Суд зробив висновки щодо політики нацистських абортів у Польщі та Німеччині. Це включало не лише примусові аборти, але й просування по службі, заохочення вбивства зачатих дітей. У процесі Грейфельта трибунал нагадав про політику сприяння абортам серед “жінок зі сходу” у Німеччині, прийняту високопосадовцями, зокрема Генріхом Гімлером, Леонардо Конті та Ернстом Кальтенбруннером.
Міжнародний Нюрнберзький трибунал вважав примусовий або добровільний аборт “військовим злочином”, так і “злочином проти людства”. Основні елементи обвинувачення Герінга включали чотири пункти:
злочини проти миру, військові злочини, злочини проти людства та членство в злочинних організаціях. У випадку останнього було зазначено, що обвинувачений належав до злочинної організації, яка реалізовувала політику нацистських абортів.
Вищі особи, які приймають рішення, караються за ненадання правового захисту ненародженим
Більше того було вирішено судити найвищих осіб, які приймають рішення, та державних чиновників, які позбавили ненароджених дітей правового захисту, змінивши правила на окупованій території Польщі. Докази, представлені прокурорами, чітко показали, що позбавлення правового захисту ненароджених дітей та сприяння абортам нацистськими чиновниками трактувалися як “військові злочини” та “злочини проти людства”.
“Сьогодні це може бути не очевидно, але, схоже, так було на зорі сучасної ери міжнародних прав людини”, – коментує проф. Туомала. Він додає, що Лондонська хартія та, зокрема, рішення Нюнбергу були важливими змінами до міжнародного права, оскільки Генеральна Асамблея ООН підтвердила “принципи міжнародного права, визнані в Хартії Міжнародного трибуналу в Нюрнберзі та постанові Верховного суду.
Генеральна Асамблея також створила комісію, яка кодифікувала міжнародне право для формування Міжнародного кримінального кодексу, що мав включати принципи, визнані в Статуті Нюрнберзького трибуналу та інших судових рішеннях.
Під час Нюрнберзького процесу прокурори стверджували, що навіть якщо аборт був добровільним актом (жінка висловила свою готовність та згоду), права ненароджених дітей були порушені. Пояснювалося, що аборт є “злочином проти людства”, оскільки “є актом знищення”, “расовим переслідуванням” та “негуманним вчинком”. Аборт – це просто форма вбивства, і якщо воно широко пропагується державною політикою, воно набуває форми “геноциду”. Він додав, що аборти порушують загальні принципи права, загальні для всіх цивілізованих держав.
Телфорд Тейлор – керівник адвоката, який керував усім Нюрнберзьким процесом – сформулював позицію, згідно з якою “дії, які ображають совість нашої нації, є в принципі злочинами згідно зі стандартами, прийнятими у всіх цивілізованих країнах [і можуть бути покарані] відповідно до наших власних традицій чесності”. Далі він наголосив, що Гаазька конвенція передбачає, що “панування” принципів права націй є результатом застосування “прав людства та диктату суспільної совісті”, встановлених серед цивілізованих народів. Документи судового розгляду показують, що аборти трактувались як внутрішньо злий вчинок за самою природою.
Як до Другої світової війни, так і після неї лікарі не сумнівалися, що життя ненародженої дитини перебуває під особливим правовим захистом. Прокуратура поділяла цю точку зору, і нацистські злочинці не ставили її під сумнів під час Нюрнберзького процесу. Лише вказували, що вони не винні в тому, що дозволили аборт, оскільки самі жінки хотіли вбити своїх дітей. Аборт був одним із наслідків нацистського геноциду з метою зменшення зростання “небажаного нелюдського населення”.
Аборт і Голокост
Через кілька десятків років після Нюрнберзького процесу історик професор Джон Хант з коледжу Сент-Джозеф, штат Вест-Хартфорд, написав статтю “Аборти та нацизм: чи справді існує зв’язок?” (1996), посилаючись на книгу Вільяма Бреннана “Голокост про аборти”. Професор Хант згадав заяви критиків про пов’язання абортів з Голокостом, наприклад, Ліга проти наклепів, Планове батьківство, NARAL, ACLU писали, що саме нацисти були проти “вибору”.
Професор Хант нагадує, що 11 грудня 1946 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про геноцид. Це включало, серед іншого “Навмисне створення умов життя, розрахованих на те, щоб спричинити повне або часткове фізичне знищення певної групи”, що, на думку Ханта, може включати ненароджених через вік, розмір, стадію розвитку тощо. Він додає, що в 1948 році Організація Об’єднаних Націй розробила резолюцію року разом з Конвенцією про запобігання та покарання за злочин геноциду, засудивши заохочення абортів.
У Нюрнберзькій справі прокурор у своєму резюме дійшов висновку, що добровільний або примусовий аборт – це “акт винищення” та “зловживання цивільним населенням”. Це була міра геноциду нацистів. За словами Ханта існує зв’язок між абортами загалом та нацистським Голокостом. Він додає, що це правда, що ненароджені діти перебувають у повній залежності від своєї матері, однак вони не можуть бути дегуманізовані через тимчасове перебування в утробі матері.
Недоношена дитина в інкубаторі є дуже маленькою і сильно залежить від інших. Однак ви не можете вбити її, виходячи з її віку, розміру, нездатності самостійно утримувати себе тощо. Це було б великим злом. Професор Хант запитує, чи є велика різниця між дитиною в інкубаторі та дитиною в утробі матері? Він також критикує аргументи прихильників абортів, які заявляють, що зачата дитина не є дитиною, “не існує”, “не функціонує”. Він відповідає, що якщо людина не може функціонувати, оскільки вона перебуває в комі, вона все ще зберігає людську гідність. Вона все ще людина. Якщо людина не може функціонувати, оскільки вона не до кінця розвинена (дитина в утробі матері або поза нею), вона також є людиною.
Якщо ми оголосимо юридичний захист лише тим, хто може функціонувати, ми відкриємо скриньку Пандори з найбільшими нещастями, які тільки можна собі уявити. Негайно виникнуть конфлікти щодо стандартів і кола людей, які можуть жити і яким буде відмовлено в праві на життя. Результатом буде прогресивна та узаконена дегуманізація. Дегуманізовані групи людей будуть розглядатися, як предмети, або сприйматися, як перешкоди, і знищуватись.
Німецький суд: життя ненароджених дітей повинно поважатись, як і життя народжених
Через тридцять років після Другої світової війни Західна Німеччина узаконила аборти на вимогу в першому триместрі вагітності. 25 лютого 1975 р. Федеральний конституційний суд (Bundesverffasungsgericht) скасував закон, який суперечить Основному закону. У своєму рішенні він заявив, що життя ненароджених дітей повинно поважатись нарівні з життям народжених дітей. Судді зазначили, що “аборт – це акт вбивства, який закон зобов’язаний засудити”, і що “гіркий досвід” нацизму змусив Трибунал високо цінувати життя.
Телфорд Тейлор, який відповідав за військові трибунали США з 1946 по 1949 рік і є автором книги “Анатомія Нюрнберзького процесу”, підтвердив висновки професора Ханта. У 1948 р Всесвітня медична асоціація сформулювала Женевську декларацію та модернізувала клятву Гіппократа у відповідь на досвід нацистів. Згідно з новою формулою, лікарі зобов’язувались «зберігати найвищу повагу до людського життя з моменту його зачаття».
