На початку грудня у Великобританії поліція Північного Йоркширу почала розслідування справи про «злочин ненависті» проти християнського апологета Бена Джона, а кілька днів потому у відставку пішла міністр у справах релігії тіньового уряду Джанет Дебі. Ці дві події не пов’язані безпосередньо, але показують одну і ту саму тенденцію. Отже, про все по порядку.
Державна церква Англії опублікувала в інтернеті відеоролик – трейлер до свого офіційного проекту «Жити в любові і вірі», в якому лідери англікан, включаючи архієпископа Кентерберійського Джастіна Велбі, пропагують ЛГБТ. У ролику показано людину, яка говорить, що він християнин і гей, і що він радий знайти церкву, яка приймає його таким, яким він є. Також показана пара двох жінок, одна з яких – трансгендер і вважає себе чоловіком, причому є до того ж служителем Об’єднаної реформатської церкви (протестантська громада, яка не перебуває в єдності з англіканами). В кінці ролика Джастін Велбі заявляє: «Ми не нав’язуємо свої погляди, а прислухаємося до різних богословських і біблійних поглядів. <…> Ми вчимося жити один з одним. <…> Моя глибока молитва – про те, щоб, живучи разом у любові та вірі, ми демонстрували таку ж любов один до одного, яку демонструє до нас Бог ».
Але повернемося до Бена Джона, якого звинувачують у «злочині ненависті». Чим же він накликав на себе увагу поліції? Він записав відеоролик: «У реальності, якщо трансгендеризм – помилкова ідеологія (а це саме так), то насправді ми бачимо перед собою лесбійську пару. Цей чоловік насправді не є чоловіклм. Це жінка”. Крім того, Бен Джон процитував Книгу спільної молитви – фундаментальний англіканський текст XVI ст., в якому йдеться про те, що шлюб є для народження дітей і уникнення гріха, а також цитуються слова апостола Павла, що шлюб подібний відносин Христа і Церкви. А потім Бен Джон сказав, що ми повинні любити кожну людину, але приймати не всі погляди, а тільки ті, які не суперечать Слову Божому.
Саме цей ролик і став «складом злочину». Реформатська служительниця-трансгендер, ображена твердженням Бена Джона, що змінити стать неможливо, написала заяву в поліцію. Представник поліції Північного Йоркширу підтвердив, що розслідування ведеться за статтею про злочини ненависті.
Вдумаймося в абсурд, який відбувається. Люди, які пишаються тим, що вони «не нав’язують своєї точки зору, а прислухаються до різних богословських і біблійних поглядів», не готові сприймати висловлювання на тему богослов’я шлюбу і біблійну сексуальну етику, які були загальними для всіх християн протягом майже двох тисяч років. І готові нав’язати свої ідеї за допомогою поліції. Самим фактом доносу на Бена Джона вони визнали, що він має рацію: приймати слід не всі погляди. Ось тільки на тому місці, яке для Бена Джона займає слово Боже, у них стоїть ідеологія ЛГБТ. Не вірячи, що Бог може судити тих, хто відкидає Його закон, вони без вагань віддають під суд будь-кого, хто заперечує зведену ними в ранг нової догми ідеологію.
А що ж Джанет Дебі, яка до недавнього часу була міністром у справах релігії, в тіньовому уряді опозиційної партії лейбористів? Невже вона теж дозволила собі всерйоз цитувати Біблію? Ні звичайно! Вона просто сказала, що, на її думку, люди, в чиї робочі обов’язки входить реєструвати шлюб, повинні мати можливість, якщо їхні релігійні переконання не дозволяють їм реєструвати одностатеві «шлюби», не брати участь в цьому особисто, а передати цю частину роботи колегам. У п’ятницю пані Дебі дозволила собі таке «аполітичне міркування», а вже в понеділок їй довелося вибачатися в твіттері, заявляти, що вона повністю підтримує одностатеві «шлюби» і звільнятися з тіньового уряду. Мабуть, міністр у справах релігії існує не для того, щоб захищати інтереси віруючих, а щоб обмежувати свободу совісті.
Що спільного у цих двох історій, що трапилися в Великобританії на початку цього місяця? Обидві вони вказують на те ж, що представникам «ЛГБТ-спільноти» мало того, щоб їх не чіпали і не заважали їм жити своїм життям. Їхньою метою є придушення свободи слова і свободи совісті, щоб ніхто не смів навіть критикувати їхній спосіб життя. І коли вони говорять, що виступають проти дискримінації меншин, ми можемо, дивлячись на ті країни, де їм вдалося просунутися значно далі, ніж в Україні, чітко усвідомити: рухаючись цим шляхом, ми поступово, самі того не помічаючи, відмовимося від свободи слова і свободи релігії, а підсумком буде дискримінація більшості і кримінальне переслідування тих, хто не захоче покірно мовчати.
