Останнім часом Церкви долучилися до обговорення проблеми домашнього насильства, яка, на загал, вписана в ширший контекст кризи сім’ї, про що свідчать нещодавні соціологічні дослідження – вбивчий відсоток розлучень.
Трагедія домашнього насильства, мусимо визнати, трапляється і в подружжях християн різних конфесій. Тому увага Церков є важливою та потрібною, однак в численних обговореннях тотально домінує розгляд ситуацій, коли чоловік проявляє насильство по відношенню до жінки і абсолютно не чути про насильство у зворотньому напрямку. Це слушно зауважив художник та музикант Іван Семесюк.
Пропонуємо до Вашої уваги його пост у фейсбуці зі збереженням авторського стилю.
Просимо зрозуміти, що допис призначався для конкретної аудиторії пана Івана, а не католицького сайту, а ми ділимося цим дописом з Вами виключно з огляду потреби дискусії і нового непроговореного ракурсу проблеми домашнього насильства.
“Трапилося кілька дописів, які з різним ступенем делікатності хейтять допис Антін Мухарський щодо “чоловічої консультації”. Не можу не відреагувати, бо накопичив й собі трохи спостережень за 40 год житухи.
Річ у тім, що незважаючи на можливо й дещо епатажну подачу (хоча насправді не надто), за цим дійсно криється цілий світ специфічного жіночого (так, воно теж існує) насильства. Цікаво, що цей різновид насильства дійсно слабо проартикульований в нашому суспільстві, і його інструменти інакші. Часто це жорсткий психічний терор і убивчі маніпуляції, що є біологічно обумовленим (як і все психічне в нас) і в цьому смислі природним, виправданим явищем. Однак якщо чоловіче насильство нині знаходиться в оптиці суспільної уваги, то жіноче як різновид практично ні. Це цікавий феномен.
Я, на щастя, ніколи під цей каток прямо не потрапляв, бо не маю справ з маніпулянтами взагалі, незалежно від статі, та все ж існує деякий перекос в суспільній моралі. Ми всі чітко знаємо, що бити жінок тощо – це погано, і ця настанова є загальною нормою, незважаючи на випадєнія, які так чи інакше трапляються. Але при цьому виїдати мозок чайною ложечкою – ось цей вид насильства навіть не проговорюється в суспільстві, ну по суті. А це ні чим не краще за тупе фізичне бикування. Це при тому, що психічна сфера нині зауважується досить активно, взяти хоча би ту саму проблему масових депресій.
Я, як і усі ми, не раз бачив абсолютно розчавлених і зруйнованих жінками чоловіків, просто якісь ходячі руїни. Так само й скалічених чоловіками жінок бачив. Усі вони мають право на консультації і допомоги, вони гостро потребують цього, насправді. Втім, ми можемо хоча би накатати заяву в мусарню і включити механізми розголосу та поріцанія, якщо якийсь кончений мудак побив жінку, і не можемо зробити нічого подібного, коли жінка тихо нищить чоловіка, між іншим досить часто й з застосуванням фізичного насильства (коли жінка користуючись цим благим моральним прогресом точно знає, що він їй нічого не зробить, бо чоловіче насильство дійсно активно і вельми слушно хейтиться).
Так робила наприклад моя мама (це можливо шокує тих, хто її знав, але це не була ідеальна родина, м’яко кажучи) відносно мого ж батька (який фактично загинув від психічного пригнічення та пов’язаного з цим тяжкого алкоголізму, що теж може шокувати того, хто його знав). Відносно людини, яка точно не була янголом, але ніколи не опускалася до насильства як методу в принципі.
Бити і принижувати жінку – не можна. Ця максима існує, і всі з цим погоджуються. Влаштовувати тихий терор чоловікові – не можна. Але цієї останньої максими в суспільстві наче й нема, ну суто як загального й усіма прийнятого місця.
Однак, насправді йдеться не про взаємини між статям, а радше про людські взаємини як такі. Про людяність. Мені здається, що врешті нам взагалі доведеться позбутися гендерності в цьому питанні і маркувати людське насильство саме як людське.
Нам слід бути уважнішими, і перейматися питанням – а можливо цій конкретній людині боляче, ким би вона не була, через мої сліпі і закладені обставинами та вихованням етичні алгоритми?
Врешті це питання просте і позбавлене статі – що я в біса таке? Злий(а) кугут-кугутиня, чи розумна людина взагалі?
Втім, насильство досі з нами, і тому використовувати його краще у спільних інтересах, скажімо поквадратно чи прямою наводкою по кацапських танкових колонах”.
