Запеклі дебати з приводу абортів зазвичай зосереджені на правах матері і майбутньої дитини. Однак є іще чоловіки, батьки ненароджених дітей, і їхні голоси рідко можна почути серед пристрасних дебатів з приводу абортів.
Чоловічий погляд на питання представлений переважно законодавцями, які наполягають на жорсткому обмеженні права на штучне переривання вагітності, викликаючи гнів прихильників аборту [акценти BBC-ред.].
Але тепер заговорили і чоловіки, яким було відмовлено в праві стати батьком.
Чоловік пред’явив позов клініці абортів в Алабамі, де в 2017 році його дівчина проти його волі зробила аборт на шостому тижні вагітності. Справа є першою у своєму роді, оскільки суд визнав плід позивачем, а його батька представником інтересів дитини.
“Я виступаю від імені всіх чоловіків, які хотіли залишити свою дитину”, – заявив чоловік у коментарі журналістам: “Я просив і благав її, я намагався поговорити з нею про те, як я можу допомогти. Але врешті-решт я не зміг змінити її рішення”.
Зараз законом США не передбачено право батька перешкодити перериванню вагітності. Верховний суд скасував закони штатів, які вимагали, щоб чоловік мав право голосу в цьому питанні або хоча б право бути повідомленим про вагітність.
“Мені було 30, я жив прекрасним холостяцьким життям в Далласі, – розповідає 65-річний Карл Локер. – Коли дівчина, з якою я зустрічався, сказала, що вагітна, я відчув себе так, ніби потрапив в пастку”.
Втім, він вирішив, що дитину потрібно залишити.
“Я спробував все, я запропонував одружитися на ній, забрати дитину собі або віддати на усиновлення, – говорить Локер. – Вона відповіла, що ніколи не віддала б свою дитину на усиновлення, – мені здалося це зовсім не логічно”.
Врешті-решт він сам відвіз жінку в клініку і заплатив за операцію. Потім чоловік переїхав до Каліфорнії. За його словами, він просто не міг пробачити собі те, що зробив.
“Я не знав, як жити далі. Я не збирався стрибати з мосту, але я стільки пив, що мало не помер від алкоголізму”, – зізнається чоловік, якого в кінці кінців врятувало повернення до віри і сім’я, яку він створив з іншою жінкою .
“Але кожен день протягом останніх 32 років я думаю про те, що сталося”.
Чоловіки, яким довелося зіткнутися з ситуацією небажаної вагітності, як правило, виступають в одній з чотирьох ролей.
Чоловік може примушувати жінку до аборту або говорити, що підтримає будь-яке рішення, але насправді непомітно схиляти її до переривання вагітності.
Комусь повідомляють про переривання вагітності постфактум, а хтось знає, що аборт відбудеться, але ніяк не може цьому перешкодити.
Кожна з цих ролей може залишити у чоловіка психологічну травму, коли пізніше він почне обдумувати своє рішення, зазначають психологи.
В опитуваннях більшість жінок відзначає, що вони не шкодують про те, що перервали вагітність [BBC озвучує думку проабортивного мейнстріму, насправді є багато досліджень щодо руйнівних наслідків постабортивного синдрому для фізичного та психічного здоров’я жінок – ред.], але досліджень щодо реакції чоловіків майже не проводилося.
Дані, що надходять від груп психологічної підтримки, куди чоловіки звертаються самі, не дозволяють робити узагальнення. Але емоції, які вони переживають, мають схожі риси – гнів, вина, сором і глибока печаль в кожну річницю події.
“У чоловіків природою закладено бажання бути захисником, тому вони так важко переживають неможливість захистити матір і ненароджену дитину, і той факт, що вони не впоралися з відповідальністю”, – говорить 61-річний Чак Реймонд.
В кінці 1970-х його майбутня дружина, тоді ще 18-річна дівчина, зробила аборт.
“Ти відчуваєш неймовірну провину і сором за те, що не зміг захистити”, – додає чоловік.
Реймонд каже, що він думав, що дитина завадить його навчанні у військовій академії Вест-Пойнт, де курсантам заборонено одружуватися або виховувати дітей.
“Коли я почав вчитися, я придушив у своїй свідомості пам’ять про цю подію. Однак через роки я зрозумів, що сталася трагедія і ми зробили трагічний вибір”.
Чоловік порівнює психічний та емоційний біль, який може стати наслідком аборту, з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР).
Рішення Верховного суду в 1976 році в справі “Плановане батьківство проти Данфорта” скасувало згоду батька на аборт. А в справі 1992 року “Плановане батьківство проти Кейсі” суд пішов ще далі, заявивши, що чоловіків не обов’язково навіть повідомляти про переривання вагітності.
У 1975 році, до того, як майбутній католицький священик Стівен Імбаррато прийняв сан, він умовив свою дівчину зробити аборт, і лише через кілька десятиліть дізнався, що у неї були близнюки.
“Чоловіки шкодують за втраченим батьківством, тому що бути батьком – їхнє природне покликання”.
“Люди цього не розуміють, вони вважають, що питання майбутнього батьківства чоловіків не стосується”, – говорить 34-річний Тео Перінгтон. У 2006 році його дівчина зробила аборт проти його бажання, що залишило його “пригніченим і розгубленим”.
Цей досвід надихнув його стати активістом проти абортів, а також консультувати чоловіків, які пережили подібну ситуацію.
“Якби чоловікам довелося давати офіційну згоду на аборт, думаю, кількість операцій зменшилася б удвічі, тому клініки, які роблять аборти, і виступають проти участі чоловіків у цьому рішенні”, – зазначає Перінгтон.
Багато хто відзначає, що необов’язково бути противником абортів, щоб впадати у відчай через скоєного переривання вагітності.
“Ми будемо чути все більше обурених голосів чоловіків”, – попереджає Тереза Бонопартіс, директорка компанії Lumina, яка консультує чоловіків і жінок, які пережили аборт.
“Чоловікам набридло мовчати, – каже Бонопартіс. – Вони все більше відчувають на собі негативні наслідки 45 років дозволених абортів”.
